Олександра зняла фартух і в передпокої виправляла зачіску перед дзеркалом.

Леся Василівна зняла фартух, вийшла до передпокою і почала поправляти зачіску перед дзеркалом. П’ятдесят п’ять – це вже солідний вік. Але це не означає, що у власний день народження можна виглядати як завгодно.

Виглядала вона чудово. Так, зморшок на обличчі було чимало, а фігура вже не мала колишньої легкості. Проте вогник в очах не зник, спину тримала рівно, підбори носила без проблем, і талія залишалася помітною. На честь дня народження вона одягнула нову сукню, зробила макіяж і підфарбувала посивілі волосся.

З великої кімнати долинав шум – сини Максим та Гена розсували і встановлювали великий стіл. Місця потрібно було багато, оскільки і Максим, і Наталка приїхали з родинами і дітьми.

Так, вона могла з повною підставою сказати, що її життя вдалося. З Петром жили не без хмар, але все ж майже тридцять п’ять років разом, і причин змінювати щось не було. Максим і Наталка вивчилися, створили свої сім’ї і жили окремо. Он, п’ятеро онуків галасують, чекають, чи буде у бабусі торт з багатьма свічками! І молодший, Гена, тішить – вступив на бюджет в університет і вчиться прекрасно.

Ну так, сама вона кар’єри не зробила. Та й не дуже хотіла. Робота в школі – не мед, але дозволила раніше вийти на пенсію, поняньчити онуків. З грошима у них ніколи не було великих проблем, Петро завжди добре заробляв. Скоро повинен повернутися з роботи, і можна буде сідати за стіл. Треба сказати Наталці та Любі, невістці, щоб почали потроху накривати.

І тут задзвонили у двері. Із кімнати визирнув зять, Павло, з двома стільцями в руках, але побачив, що вона готова відкрити сама, і повернувся назад. Леся Василівна повернула замок.

На порозі стояла жінка, яка виглядала «доглянуто» і «ефектно». Не молода, близько 35-40 років. Модне пальто, схоже на домашній халат, брюки, білі величезні кросівки – все як на фото в жіночих журналах. Стрижка… складна, маленькі золоті сережки у вигляді чогось, схожого на стрічку Мебіуса. Відмінний колір обличчя, вмілий макіяж, висока, статурна. Дійсно, ефектна і доглянута.

– Доброго дня, кого вам? – привітно поцікавилась Леся Василівна.

Несподівана гостя зняла з неї мірки поглядом, ніби збиралась всю шафу їй зшити:

– Ви, очевидно, дружина Петра Михайловича?

– Так! Але його самого ще нема. У вас до нього якась справа?

– Власне так. І до вас теж. Я приїхала, щоб забрати Петра Михайловича. Ми з ним любимо одне одного. Я живу в Трускавці, працюю в санаторії, ми познайомилися, коли він приїжджав у відрядження три місяці тому.

У Лесі Василівни в животі почала накручуватись клубочком тривога. Ну, Петро, допригрався! Тепер ганьби не уникнути. Та ще й у день народження!

Вона точно знала, що насправді чоловік їй не зраджує. Але в Петра з юності була така особливість – не міг пройти повз більш-менш привабливу жінку, не розпустивши хвоста! Йому постійно потрібно було підтверджувати свою цікавість для чарівних дам! Далі натяків і двозначних компліментів справа не доходила, але Леся Василівна цілком допускала, що цій модній шляхти Петро міг і про неземну любов що-небудь наплести. Щоб йому постогнало від цього сиву бороду!

В принципі, все в розповіді несподіваної гістьї сходилося. Петрів завод займався виробництвом і ремонтом медтехніки, і він постійно різними курортами роз’їжджав – адже санаторіям і всіляким бальнеологічним закладам всі ці дива техніки якраз і призначалися! І в Трускавець три місяці тому теж їздив. От же, і адресу залишив тамтешній коханці, чи що?

Усі роки спільного життя Леся Василівна намагалася боротися з цією особливістю свого чоловіка. Періодично наступали періоди ремісії, і Петро Михайлович поводився тихо. Але потім все поверталося на свої кола. Чоловік запевняв, що ці пригоди потрібні йому як громовідвід від спокуси справжнього «гуляння». Мовляв, трохи фліртував, а далі нічого і не потрібно, досить, можна повертатися до законної дружини біля підбоку.

Молодою Лесе Василівна йому і розлученням загрожувала, було діло. Але потім заспокоїлася, тим більше, що до справжнього діла його флірт не доходив.

І тим більше ніколи не доходило до появи на її порозі якихось південних красунь! Це вже взагалі ні в які ворота!

А модна шляхта часу дарма не втрачала:

– Я розумію, звісно, що ця новина вам неприємна. Але сподіваюся, ми обійдемося без скандалу? Житло ділити не доведеться, не хвилюйтеся, я маю своє. А ви ж не станете заважати нашому щастю? Зрозумійте, з вашого боку це буде просто нерозумно!

Лесі Василівні подумалось, що в її ситуації зараз найрозумніше буде огріти прийшлицю сковорідкою по голові. Але тоді скандалу точно не уникнути, причому з участю компетентних органів. Онуки злякаються.

– Я щиро шкодую, що Петро Михайлович не пояснив вам ситуацію сам. Але тут вже нічого не виправити, ви повинні розуміти, що деякі недоліки у нього є. Але нашій любові вони не заважають!

З великої кімнати донісся нечіткий шум – очевидно, хтось із тих, хто намагався тихцем розвідати обстановку, приклеївся вухом до дверей. І раптово Лесю Василівну осяяло!

– Що ж, вітаю – у вас гарний смак. Петро все ще чоловік насправді привабливий. Певно, ви праві – мені доведеться його вам віддати. Але за однієї умови: з посагом!

На чолі модної шляхти чітко вималювалось вікно лічильної машини, і в ньому закрутилися цифри і позначення різних світових валют. А Леся Василівна поштовхом дверей пройшла у велику кімнату.

Її зустріли виряченими очима.

– Мам, що там відбувається? – змовницьким зловісним шепотом запитав Генка.

– Зараз побачиш, – таким же шепотом відгукнулась Леся Василівна.

– Пішли всі за мною!

І вони всі вивалилися у передпокій: Максим з Любою, Наталка з Пашею, Генка, а також Кирюша, Танюша, Антоша, Тимоша і Лізанька. І всі вчепилися вружчуся. А вона на них.

– Ось! Посаг Петра Михайловича! А це, нібито, його нова дружина з Трускавця. Любов у них! – оголосила Леся Василівна.

В передпокої майже виконалася німа сцена з «Ревізора». Леся Василівна вже почала хвилюватися, що її задум не вдасться. Але тут ожила Люба, тілогончий персонаж, і на ділі швидка. На її червонобокому кругленькому лицю відбилася щира радість і вона натхненно вигукнула:

– Ух ти, Трускавець! Максе, нарешті ми зможемо дітей на море вивезти! А то я тобі своїми вимогами вже майже дірку наїв! Ех, як твій тато добре влаштувався – молодець!

Підключився і Генка – не даремно у нього всі п’ятірки в заліковці, хлопець кмітливий:

– Діло кажеш, Любо! У Трускавці й зарплати, неначе, не такі, як у нашому завулку! Тепер батя не відкрутиться – доведеться йому машину мені по випадку отримання диплома таки купувати!

– І ти нас на ній на південь відвезеш! – радісно підтримала брата Наталка. Гена з готовністю закліпав:

– Та без питань, Нат! Може, в дві-то машини весь ваш циганський табір уміститься! Так, Максе?

Максим усе ще кліпав очима, але отримав від дружини відчутний поштовх у коліно і прокинувся:

– Ну так, вдвома доїдемо… І якщо за житло не платити, то чому ні?..

– Уявляєте, мені тридцять, а на морі ні разу не був! Ну, тепер всі відірвемося! – внес свою лепту і Павло.

Претендентка на руку і серце Петра Михайловича переводила погляд з одного на іншого, нібито загнана злобними гієнами благоговійна лань, а «посаг» тим часом обсуджувало перспективи довгоочікуваної поїздки на південь з надійною «явкою», яка дозволяє не платити мільйони гривень за готель. Окрім цієї основної теми у партитурі звучали також партії машини для Гени, необхідності санаторного лікування для тьоті Павла, потреби слабенької Лізаньки у фруктах і вміння Максима в лижних справах. Гості широко усміхалися і повідомляли, як їй насправді, але ніхто не поспішав її питати про сімейні плани.

Нарешті заворушилися і діти, до тих пір занадто зашкаленіюти від несподіванки і нічого не розуміли. П’ятирічний Антон зробив пару кроків вперед і уважно оглянув незнайому тітку:

– А ти що, тепер теж наша бабуся?

Незнайома тітка від нього похитнулася, але хлопчик відповіді особливо і не чекав:

– Ти тільки мені вівсянку не вари – я її не їм! Зовсім не їм. А Тімці помідори не можна. А в тебе комп’ютер є? А мультфільми про богатирів?

Це виявилося останнім ударом – нібито тієї кавалерії, яка хоч раз, але встигла як раз вчасно. Дама з Трускавця швидко розгорнулась і кинулася геть – тільки по сходах зашурхотіло. Забула навіть, що в них ліфт працює.

У передпокої повторилася сцена з «Ревізора». І знову була перервана Любою:

– Ну що, ворог розбитий і втік. Переслідування вважаю недоцільним. Кому стоїть? Мужики, могли б зрозуміти, що зараз саме час підняти перший келих за здоров’я іменинниці! Максе, подай приклад!

Усі різко витвердилися. Леся Василівна перевела дух і тільки тепер зрозуміла, що забувала дихати, можливо, хвилини дві. Можна на змагання ниряльників відправлятися.

Максим дисципліновано вовтузився з корком; Павло з’явився з кімнати зі складною композицією келихів у руках. Генка захоплено засміявся і поплескав по плечу жінку брата:

– Любко, тобі в розвідку працювати або в президенти обратися з твоєю кмітливістю! Я при вигляді цієї чучундри мало по стінці не сповз! Якби не ти, ні в життя не придумав би, як себе тримати!

Люба гордо вдарила себе по боках.

– Та ми всі мало по стінках не розтеклися, – згодом з братом погодився Максим, роздаючи келихи і одночасно акуратно протискаючи малечу до Павла, що наливав компот прямо з трилітрової банки.

– Мам, ти геній! П’ю за твоє здоров’я і незмінну винахідливість! Але нам з тобою, крокодил Генка, схоже, прийдеться таки переговорити з батьком по-чоловічі! Я багато чого можу зрозуміти, але це вже передоза!

– Ти цілком правий, брателле. Зарвався батя! Біс у ребрі у нього, бачите, в чому справа! Тож якщо біс, ми з тобою, як чемні сини, просто зобов’язані влаштувати йому сеанс екзорцизму! – підтримав старшого брата Генка.

Леся Василівна відпила з келиха і зрозуміла, що може нормально дихати. І навіть непогано себе почуває. Кажуть же лікарі, що стрес іноді й користь приносить – приводить організм в порядок і змушує його функціонувати швидше.

Вона подумала, що модна шляхта зараз точно назвонює Петькові на мобільний. Уявивши, як може виглядати опис того, що сталося, і як виглядає слухач, що все це вислуховує, Леся Василівна досить злорадно захихикала.

– Напевно ви праві, хлопці, і сеанс екзорцизму тут не зайвий. Але я вас прошу: давайте не сьогодні! У мене день народження, зрештою! Діти чекають не дочекаються, коли потрібно буде бабусі допомагати свічки задувати на торті. Ви меблі-то всю розставили? Нато, Любко, треба вже починати накривати!