Оселя для дітей

**Дім для синів**

Микола був із тих чоловіків, що й гору зможуть звернути. Звів власний дім, виростив двох синів, посадив сад — і життя його не марно минуло.

Будинок зводив власноруч, на околиці міста. Згодом провів газ, воду, зробив усі зручності — навіть ванну поставив. Просторий, світлий, без набридливих сусідів.

Дружина, розумниця та красуня, встигала все: і господарство вести, і город копати, і синів годувати. Микола завжди підставляв плече. А хлопці росли — старший Тарас, молодший Ярема. Жили в злагоді, наче в казці.

Доки не вдарила лиха година. Дружина захворіла тяжко й померла, коли Ярема ще в четвертому класі навчався. Важко було Миколі — але не зломився, не запійнував. Тяжко самому, без жіночої руки, але про шлюб навіть думки не було.

Вони з жінкою мріяли, щоб діти здобули освіту, знайшли себе. Старший Тарас поступив до інституту. Ось-ось одружиться — і в домі з’явиться господиня. Ярема ж до наук не мав хисту, зате до справ — золоті руки.

На четвертому курсі Тарас справді взяв шлюб.

— Місця у нас багато. Я ж недарма дім будував! Чого вам у багатоповерхівці тісноти? Тут і простір, і свіже повітря, — умовляв Микола, але марно.

Молода дружина Тараса, Олена, навіть слухати не хотіла про переїзд у приватний дім, да ще й зі свекром. А Тарас лише похиляв голову — кохав. Зневірився Микола, але змирився.

— Ти хоча б приведи жінку в дім. Для кого я його ставив? — докоряв він Яремі.

— Ще рано мені про весілля думати, — відмахнувся той.

На осінь Микола робив запаси — половину ніс старшому синові. Але той відраховувався: Олені соромно, адже вона не допомагала ні садити, ні збирати.

— Це ж не чужим! Бери, а то й справді ображуся, — бурчав Микола, сунучи синові повну сумку.

Ярема школу закінчив, але до інституту не пішов — віддав борг Батьківщині.

Одного дня Тарас прийшов до батька. Ходив навколо да коло, мовчав.

— Говори вже, що за біда, — нетерпляче підштовхнув його Микола.

— Олена вагітна… Син буде, — видихнув Тарас, пильно дивлячись на батька.

Микола розрадів, привітав.

— Та не за цим же ти прийшов? Викладай правду.

— З дитиною витрат збільшиться. Квартиру знімаємо — дорого. Олена у декреті буде… — заїкався син.

— Та переїжджайте до мене! Ярема в армії — не заважатимете. Місця вистачить. Прибудуємо, якщо треба! Тут і повітря свіжіше, і простору більше, — запрошував Микола.

— Олена не хоче… А як ми всі тут вмістимося? Дитина буде плакати, пелюшки скрізь… А коли Ярема повернеться? Одружиться? Дякую, та це не варіант, — похитав головою Тарас.

— То пропозиція в тебе є? — прямо запитав батько.

— Є, тату. Батько Олени пропонує порівну зкинутися на квартиру. Його колега з роботи продає дешево — за кордон виїжджає.

— Скільки ж треба?

Тарас назвав суму.

— Це за всю чи моя частина? — перепитав Микола.

— Твоя… — знизив голос син.

— Та ж це все, що в мене є! А Ярема? Він же повернеться… Як його без допомоги залишити?

Тарас занервував, почав умовляти.

— Тату, ми йому допоможемо! Така нагода більше не трапиться…

Ніч Микола не спав. Крутив у думках — як поділити все по-людськи? Виходило, що молодшому доведеться відмовляти. Але ж хати в нього не відбереш… Може, його дружина буде розумнішою?

На ранок він дав гроші. Тарас купив квартиру.

На новосіллі Миколі стало тісно. Після свого просторого дому вона здавалася кліткою. Але зять запевнив: молодим краще окремо.

Ярема повернувся з армії, влаштувався водієм.

— Нащо Тарасу інститут? — сміявся він. — Зарплата — копійки!

За рік Ярема привів дружину. Не красу, зате господарку. Микола зрадів. Але Марія не любила копатися в городі — міська дівчина.

Микола вийшов на пенсію, присівся до землі. Сусідка, Ганна, часто просила допомоги — те ремонт, те город перекопати. А він майстер на всі руки. А вона його частувала варениками та борщем.

Згодом він у неї й залишився. Впорядкував її дім, з двох городів врожай продавав. Запропонував шлюб — але вона відмовила. Донька не хотіла, щоб мати офіційно виходила заміж — боялася, що Микола претендуватиме на дім.

— Не буду. В мене свій є! — обурився він.

— Та я знаю… Та страшно. Нащо нам ті печатки? — відповіла Ганна.

Він не наполягав. Та щастя було недовгим. Ганна померла раптово.

На похоронах донька її одразу ж натякнула: час іти додому.

Микола повернувся до свого будинку. Але серце не витримало — інсульт. Одужав, але колишньої сили вже не було.

Сподівався, що онуками доглядатиметься. У Тараса Олена народила другого. А у Яреми й Марії дітей не було. Незабаром вони купили квартиру й від’їхали.

Микола занепав духом. НапМикола, залишившись сам у порожньому домі, лише дивився, як повільно в’януть його яблуні — нікому було збирати плоди його життя.