Connect with us

З життя

Остання можливість

Published

on

— Уб’ю, сукін син!

Володимир лупав кулаками у двері хати, а зібрався на подвір’ї народ увесь його вмовляв:

— Воводя, та що ти робиш? Завтра знову прощення проситимеш! І не соромно? Двоє діточок підняли, Оленка твоя жодного разу приводу не дала, а ти й себе ганьбиш, і її!

Воводя до воріт повернувсь:

— Вам тут шо, кіно показую? Ну-мо розбігайтесь!

Люди й не подумали йти. Сусідка Володимира й Олени промовила:

— Воводя, та чого ти розходився? Має ж бути причина?

— Причина? Оленка й є причина! Я до неї… Я до неї всією душею, а вона? Усміхається всім, от, замкнулася в хаті, а з ким?

Володимир зійшов з ґанку, сів на лавку. Говорив голосом втомленим, плаксивим, і слухати такий тон від здоровенного чоловіка було дивно й неприємно.

Сусідка лагідно заговорила:

— Даремно ти на дружину наклеп несеш… Добра вона в тебе. Чесна.

Воводя вже ледве чутно відповів:

— Не любить вона мене, тіто Галю. Я ж селюк, а вона міська, от і дивиться все ліворуч.

— Ой, дурню ти… Таких дурнів, як ти, ще пошукати треба…

Але Володимир її слів уже не чув. Спав, схиливши голову на груди. Тіто Галя легенько штовхнула його, хтось підклав під голову кепку, і Воводя витягнувся на лавці.

— Ну, от і все, тепер, поки не проспиться — не встане.

***

П’ятнадцять років тому Володимир поїхав до міста вчитися на екскаваторника. Село тоді розросталося, хати будували. Люди казали, що ще трохи — і все, можна буде містом називати. Жарт жартом, а дворів чимало. І не страшно, що нема багатоповерхівок, а зручності на дворі, головне — населення.

У сільському господарстві була своя будівельна бригада. Будували хати для фахівців, а тут і клуб задумали. Та не якийсь там, бо якийсь у них уже був — у звичайній дерев’яній хаті. А мурований, щоб на два поверхи, і щоб гуртки різні.

І екскаватор свій був, і багато чого, тільки працювати особливо нікому. Водії були, трактористи, а таких фахівців — ні. Тоді вибрали Воводю та Юрка з протилежного берега села й відправили до міста.

Воводя й Юрко ніколи не дружили. Більше того — ладу не знали. А все через те, що дівчата їм подобалися одні й ті самі. Навіть носи один одному пару разів розбивали.

У місті їх поселили в одну кімнату, хочеш не хочеш — довелося спілкуватись. Юрко одразу сказав:

— Мені треба міську знайти, щоб тут, у місті, залишитись.

Воводя тоді здивувався:

— Як же так? Господарство за тебе платить, а ти тут залишишся?

Юрко розсміявся:

— Ну й дурень ти. Так усі нормальні роблять. Що в селі робити?

Володимир лише хмикнув:

— Ну, чекають тут на тебе, такого красеня.

Через три дні Володимир побачив Юрка з дівчиною. Побачив — і мало не збожеволів. Він закохався з першого погляду, як тільки побачив Олену.

Ввечері спитав у Юрка:

— Хто та дівчина була з тобою?

— О, Оленка. Вона міська, з бабусею живе, отже, житло скоро звільниться.

— Закохався, чи що?

— Жартуєш? Дошка-дошкою, я люблю з форм**Воводя** глянув на **Олену**, яка стояла на ґанку з рукою на животі, і раптом усміхнувся — він знав, що цього разу справа не у **Юрку**, а в його власному щасті, яке вже ніколи не втече.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

п'ять × два =

Також цікаво:

З життя4 години ago

Glamorous Young Woman Forces a Stray Dog into Her Car and Drives Away – But No One Could Have Predicted What Happened Next

Did you see what she drove up in today? They say her dad gave it to her for her birthday....

З життя6 години ago

No Room for Weakness

No Room for Weakness Please come, Im at the hospital. Mary didnt waste a moment changing her clothes. She pulled...

З життя8 години ago

My Apartment Available for Rent

My Flat is Up For Rent Natalie Jane Orfordnow Mrs. Gloverhad always believed the most frightening thing in life was...

З життя8 години ago

For an entire year, a six-year-old girl left bread on a grave nearly every week—her mother believed she was simply feeding the birds…

Diary Entry Its astonishing how childhood grief creates unexpected rituals. Nearly every week, for almost a year now, my daughter...

З життя9 години ago

I Moved In with a Man I Met at the Spa, and My Children Said I Was Being Foolish

I moved in with a man I had met at a spa retreat. My children thought Id lost my mind....

З життя11 години ago

For Our Countryside Holiday, We Brought Our City Cat, Simon. In the Village, Simon’s Brother Lemur Lives—Named for His Big, Bulging Eyes.

When we went away on holiday to the countryside, we brought along our cat, Oliver, from London. Olivers brother, Basil,...

З життя11 години ago

A Cat Betrayed, Abandoned, and Shunned Over a Test Result—Left Out in the Winter Cold

12th February It’s strange how life can turn so suddenly, not just for people but for our pets, too. Theres...

З життя12 години ago

The Last Passenger on the Bus

The Last Bus Passenger It was a little torch, no bigger than my index finger, strung on a woven bit...