Підозрілий дзвінок

Вадим одразу не зрозумів, що за звук лунає. Дзвонив телефон на холодильнику.

– Алло, Оленку можна? – запитав чоловічий голос.

– Її немає. А хто питає? – запитав Вадим на автоматі, хоча важко пригадати, коли востаннє користувався стаціонарним телефоном.

– А ти хто такий, щоб я тобі представлявся?

Вадим насторожився, але відповів спокійно:

– Чоловік.

– Та не може бути! – іронічно відповів незнайомець. – Чоловік?! Ха-ха-ха!

Зв’язок обірвався.

Вадим теж поклав трубку. Гарний настрій, з яким він прийшов з роботи, зник. В голові спливали неприємні спогади.

Постоявши трохи в роздумах, він витягнув мобільний телефон і набрав дружину:

– Привіт! – відповіла Олена.

– Привіт! Тобі дзвонили.

– Куди? – здивувалася дружина. – Хто?

– На домашній номер. Чоловік.

– А хто він?

– Я у тебе хотів спитати. Він нахамив мені і посміявся з того, що я твій чоловік.

– Не зрозуміла…

– Я теж. У тебе хтось є?

Тиша на тій стороні боляче вдарила Вадима. Надто довго мовчала дружина.

– Вадим, ти випив? – нарешті запитала Олена.

– Краще б я був п’яний, – відповів він і вимкнувся.

До приходу Олени Вадим не знаходив собі місця. Події десятирічної давнини, про які, здавалося, він давно забув, постали перед очима так детально, ніби це було вчора.

Тоді вони ледь не розійшлися, у Олени був роман на стороні. Вона хотіла піти, але Вадим зробив усе, щоб зберегти сім’ю: в дитинстві він пообіцяв собі, що його син не ростиме без батька.

Їх стосунки тоді кардинально змінилися. Вадим зрозумів почуття дружини. Визнав, що перестав її помічати і вважати даністю. Вони проговорили всі свої образи, навчилися бачити та чути одне одного.

Навіть у відпустку поїхали туди, де відпочивали разом до весілля. Примирення стало другим медовим місяцем.

Все налагодилося. Потім народилася їхня молодша донька, Варварка.

І ось знову. Дзвінок.

Вадим навіть не уявляв, скільки темряви може піднятися з глибини душі. Темніший за хмари, він у думці проходив все, що хотів сказати дружині. А коли в замку ключ повернувся, у нього все всередині завмерло.

Олена мовчки поставила сумку і пішла у ванну. Спека стояла неймовірна.

Поки дружина приймала душ, Вадим розігрів їй вечерю, заварив чай, а сам пішов до зали. Чув, як Олена пройшла на кухню, як туди ж шмигнула донька.

«Ну і що в таких випадках робити?» – подумав Вадим.

Вдивлявся в телевізор, поки донька не пішла до себе. Потім вирушив на кухню. Олена дивилася на нього спокійно, не відводила погляд.

«Розкриття чекає», – промайнуло в гарячкових думках.

– Ну? – витягнув із себе Вадим.

– Що «ну»? – з роздратуванням відповіла дружина.

– Я чекаю пояснень, – сівши на стілець, сказав він.

Олена зблідла. Розділяючи слова, відповіла:

– Мені нічого тобі сказати, Вадим. Я не знаю, хто дзвонив. Всіх чоловіків, які можуть мені дзвонити, ти знаєш.

– Ну-ну, – тихо пробурмотів чоловік і пішов.

Неочікуваний шум, дзвін розбитого посуду змусили його схопитися і повернутися на кухню.

Кухня, куди вони влетіли разом з донькою, була забруднена їжею, яка нещодавно лежала на тарілці, сама ж тарілка розлетілася на дрібні частини.

Олену трясло від плачу. Вона сиділа, розкидавши руки на столі і поклавши на них голову.

Вадим кинувся до неї…

Він підняв дружину і на руках відніс у ванну. Там, відкривши воду, завів під душ. Коли вона трохи заспокоїлася, закутав її в рушник і відніс до спальні.

Олена затихла, але незрозуміло було, спить вона чи ні. Коли Вадим почув тихе посапування, сів на підлогу біля ліжка. Так і просидів до ранку.

Не пам’ятав, спав він чи ні. Підвівся, коли Олена прокинулася.

На кухні Вадима зустріла донька:

– Як мама? – пошепки запитала вона.

Вадим мовчки знизав плечима.

– Тату, що сталося?

– Сам ще не знаю, але, здається, я її дуже образив.

Згодом прийшла і Олена. Вона мовчки включила чайник, на чоловіка навіть не глянула.

Цього дня у дружини був вихідний, і Вадим вирішив залишитися з нею. Він вийшов, зателефонував і відпросився з роботи. Варвара пішла до школи, він повернувся на кухню. Олена мила посуд.

Сів, дочекався, поки вона закінчить.

– Потрібно поговорити, – з усіх сил Вадим намагався говорити спокійно.

Дружина обернулася і доволі різко сказала:

– Виправдовуватися я не збираюся. Немає в чому.

– Ні, я не про це, – поспішив він заспокоїти дружину. – Вибач, даремно вчора зірвався, не стримався. Але ж я так тебе люблю.

– Я помітила, – дивлячись кудись повз нього, відповіла Олена.

– Ну прости, – простягнув він руки до її рук, але дружина тут же прибрала їх під стіл.

Вадим зітхнув.

– Послухай, дзвінок не був випадковим, це зрозуміло. Такі збіги трапляються вкрай рідко…

– Але трапляються, – перебила його Олена.

– Не перебивай, будь ласка, – попросив Вадим. – Я намагаюся розібратися. У тебе є вороги?

Олена подумала і відповіла:

– Та ніби немає. Хоча, чого тільки в торгівлі не буває…

У спальному районі у них був невеликий продуктовий магазин, який Олена відкрила ще до шлюбу.

– А з покупцями конфлікти в останній час були?

– Вадим, та це кожного дня відбувається, особливо з тими, хто п’є. Вони ж на посту вже з ранку. Крики, погрози – звична справа.

– Зрозуміло. Підемо до кімнати.

Тут Олена вигукнула:

– Згадала! Позавчора один чоловік поводився жахливо, вимагав горілку. Продавчиня відмовила продавати, він почав скандалити, я вийшла на шум, намагалася його заспокоїти… Не вдалося – довелося дзвонити в поліцію. Він утік, але на прощання сказав, що я його ще не раз згадаю.

Вадим, подумавши, взяв мобільний і набрав номер:

– Сергійку, привіт! Є прохання по твоїй частині. Тут якийсь нахаба дружині моїй погрожував, дзвонить додому.

І розповів другові подробиці.

– Він один раз дзвонив?

– Ну, я один раз чув, – Вадим подивився на дружину. – Олена – жодного разу.

– У вас же телефон з автовідповідачем? Послухайте.

– Точно, передзвоню.

Він включив автовідповідач на прослуховування.

Той голос він упізнав відразу: «Оленочко, це я. Коли знову побачимося? Сумую. Передзвони мені». І так кілька дзвінків у тому ж дусі.

Олена теж голос впізнала.

Далі все відбулося швидко. Вадим вийняв касету і рвонув. Повернувся за три години, збуджений. Відразу ж підійшов до дружини, міцно обійняв і сказав:

– Все. Знайшли цього нахабу. Я йому ледь щелепу не зламав. Сам не знаю, що на мене вчора найшло. Мир?

Олена подивилася чоловікові в очі і сказала:

– Любові без довіри не буває.

– Прости, прости, прости, – тільки й зміг сказати він, вкриваючи її обличчя поцілунками.