Після похорону 15-річної доньки чоловік наполягав викинути її речі, але знайдений у кімнаті дивний записк змінив усе

Після похорону нашої пятнадцятирічної доньки чоловік постійно наголошував, що треба позбутися її речей, але потім я знайшла дивну записку в її кімнаті.
Тільки-но ми поховали нашу Соломію, світ для мене зупинився. Памятаю, як стояла біля могили, ледве тримаючись на ногах. Люди навколо щось казали, висловлювали співчуття, але я майже нічого не чула. Перед очима стояв лише її білий труна.
Чоловік повторював раз за разом:
Треба викинути всі її речі. Це лише спогади. Вони мучитимуть нас, поки лежатимуть тут.
Я не розуміла, як можна так говорити. Це ж не просто речі це її запах, її дотики, сукні, іграшки. Я сперечалася, як могла, але через місяць здалася. Вирішила прибрати в її кімнаті, куди майже не заходила з того дня.
Відчинивши двері, я відчула, що там усе лишилося, як було. Повітря пахло її духами, на столі лежала розгорнута зошитка. Кожну річ я брала в руки обережно плаття, гумки для волосся, улюблену книжку. Плакала, притискала до серця, ніби це могло повернути її хоч на мить.
Раптом із підручника випала складена папірець. Серце замерло. Я розгорнула його і впізнала почерк доньки.
На ньому було написано: «Мамо, якщо ти це читаєш, швиденько подивись під ліжко і ти все зрозумієш».
Перечитала кілька разів, руки тремтіли. Що вона мала на увазі? Зіб1равши сили, я опустилася на коліна й зазирнула під ліжко… те, що я побачила, приголомшило мене.
Тремтячими руками я дістала старий пакет. Усередині лежали зошити, коробочка з дрібничками та телефон Соломії. Той самий, який чоловік казав, що «загубився». Серце стиснулося від передчуття.
Я увімкнула телефон він ще працював. Відкрила листування з подругою.
**Фрагменти переписки**
15 лютого, 22:17
Соломія: Я більше не можу…
22:18
Подруга: Що сталося?
22:19
Соломія: Тато знову кричав на мене. Сказав, що якщо мама дізнається, ми обидві пошкодуємо…
22:21
Подруга: Боже, ти мене лякаєш… Він тебе вдарив?
22:22
Соломія: Так… не вперше. Син