Порожня квартира стає прибутковим бізнесом: родинні інтриги за твоїми дверима.

В тебе така гарна квартира пустує, — натякала свекруха, потайки здаючи її постояльцям.😲😳😳

— А що, якщо хтось захоче подивитися квартиру просто зараз? — Ганна постукала ногтем по екрану телефону. — Я можу під’їхати і показати.

— Через годину буду, — відповів незнайомий чоловічий голос.

Ганна швидко накинула пальто і схопила зв’язку ключів. Виходячи з дому, вона зіткнулася з чоловіком.

— Макс, я на перегляд. Клієнт, начебто, серйозний.

— Який по рахунку за сьогодні? — усміхнувся Максим.

— Третій. Але цей точно зніме, відчуваю.

Ганна спустилася до підземного паркінгу, де стояв її білий “Фольксваген”. Вона вже звикла до цього маршруту — п’ятнадцять хвилин до центру Львова, потім направо, через два квартали наліво, і ось він — старий цегляний будинок. Квартира належала золовці, знаходилася на четвертому поверсі.

Піднімаючись сходами, Ганна повторювала заучену легенду. Так, вона власниця. Ні, прописувати не буде. Так, можна з тваринами. Ні, перепланування робити не можна.

Замок клацнув, і Ганна увійшла в пусту квартиру. Швидко відкрила вікна, провітрила. Попередні мешканці виїхали вчора, і все ще в повітрі висів запах чужого життя. Ганна дістала з сумки освіжувач повітря і пройшлася по кімнатах.

Усе почалося рік тому, коли її брат, Сашко, випадково обмовився про квартиру дружини, що пустує.

— Просто так стоїть, — сказав він тоді. — Оля заходить раз на місяць сезонні речі забрати, і все.

Ганна тоді промовчала, але ідея вже зріла в голові. Ключі у неї були — Сашко давно віддав запасний комплект “про всяк випадок”. І Ганна зважилася.

Перший раз було страшно. Вона довго сиділа в машині, спостерігаючи за під’їздом. А раптом Оля вирішить саме сьогодні зайти перевірити квартиру? Але все пройшло гладко. І вдруге теж. І втретє…

Дзвінок у двері вирвав Ганну з роздумів. На порозі стояв високий чоловік у сірому пальто.

— Добридень, я за оголошенням.

— Проходьте, — Ганна увімкнула свою найщирішу посмішку. — Квартира світла, простора. Вид з вікна…

Раптом в кишені завібрував телефон. Ганна глянула на екран і похолола. Телефонувала Оля.

Ганна скинула дзвінок і вимкнула звук на телефоні. Серце стукотіло, але зовні вона залишалася спокійною.

— Вибачте, продовжимо огляд, — вона повернулася до потенційного орендаря. — Ви один будете проживати?

— З дружиною і дитиною.

— Чудово, район тихий, у дворі дитячий майданчик. У сусідньому будинку продуктовий магазин.

Ганна провела стандартну екскурсію по квартирі, назвала ціну. Чоловік погодився, вони домовилися про в’їзд через три дні. Коли клієнт пішов, Ганна передзвонила Олі.

— Привіт! Вибач, була зайнята, — голос звучав безтурботно.

— Ганно, в тебе є час зустрітися? Треба поговорити, — в тоні Олі з’явилися незнайомі ноти.

— Звісно! Може, завтра? Сьогодні я…

— Ні, зараз. Я біля твого дому.

Ганна застигла. Щось сталося, інакше Оля не наполягала б на терміновій зустрічі.

— Добре, буду через двадцять хвилин.

Усю дорогу додому Ганна перебирала варіанти. Може, сусіди щось помітили? Або хтось із мешканців пробовтався? Вона завжди була обережна: ніяких довгострокових договорів, тільки подобово, все спілкування через одноразові акаунти.

Оля чекала на парковці, спершись на свою машину. Побачивши Ганну, вона випросталася.

— Як справи? — запитала Ганна, виходячи з автомобіля.

— Нормально. Особливо враховуючи, що моя квартира приносить стабільний дохід.

Ганна відчула, як земля йде з-під ніг, але вирішила не здаватися.

— Про що ти?

— Залиш, Ганно. Мені все відомо. Я розмовляла з твоїми “мешканцями”.

— З якими мешканцями? — Ганна спробувала засміятися, але вийшло фальшиво.

— Вчора до мене приходила жінка. Вона знімала квартиру тиждень тому. Уявляєш, як вона здивувалася, дізнавшись, що я справжня господиня?

Оля дістала телефон, відкрила фотографію.

— Пізнаєш оголошення? “Затишна квартира в центрі, подобово”. І твій номер телефону.

— Оля, я можу пояснити. У тебе така гарна квартира пустує.

— Не утруждайся. Я вже знаю, що ти здаєш її більше року. Знаю про липові відгуки на сайтах оренди. Про те, як ти представляєшся господаркою.

— Ми хотіли зробити ремонт на ці гроші, — Ганна перейшла в наступ. — Квартира ж пустує, а так хоч користь…

— Ремонт? — Оля гірко усміхнулася. — За рік здачі накопичилося майже чотириста тисяч гривень. Де вони?

— Звідки ти?

— Виписка по твоїй картці. Маким показав.

— Максим? — Ганна опешила. — Він не міг.

— Міг. Коли дізнався, що я збираюся в поліцію, одразу здав усі документи. Сказав, що це була твоя ідея.

Ганна відчула, як всередині піднімається злість. Чоловік зрадив її, навіть не попередивши.

— І що тепер?

— Тепер ти повернеш ключі і забудеш адресу цієї квартири. Назавжди.

— А якщо ні?

— Тоді я напишу заяву. У мене є свідчення орендарів, сусідів, виписки по рахунках. Хочеш перевірити, чим це закінчиться?

— Олександр знає? — тихо запитала Ганна.

— Дізнається сьогодні. Сподіваюся, ти сама йому розкажеш, як обманювала нас цілий рік.

Ганна мовчала. Вона уявила реакцію брата, його розчарування, гнів. Олександр завжди захищав її, навіть коли вона була неправа. Але зараз…

— Я візьму гроші в кредит, — нарешті промовила вона. — Поверну все до копійки.

— Не потрібно, — відрізала Оля. — Просто тримайся від мене подалі. І від нашої родини теж.

— Ти не можеш заборонити мені спілкуватися з братом!

— Вірно. Нехай він сам вирішить, хоче він спілкуватися з сестрою, яка його обкрадала.

Ганна здригнулася від цього слова. Вона ніколи не думала про те, що відбувається, як про крадіжку. Це була… підприємливість. Находчивість. Вона ж не зламувала квартиру, у неї були ключі.

— Давай поговоримо спокійно, — спробувала вона ще раз. — Я все поясню Олександру.

— Поясниш що? Як ти планувала благородно ощасливити нас ремонтом на вкрадені гроші? Або як прикривалась його іменем, коли сусіди запитували, чому в квартирі постійно живуть чужі люди?

— Оля, послухай, — Ганна схопила золовку за рукав. — Давай знайдемо компроміс. Я можу віддавати тобі частину грошей від оренди.

Оля стряхнула її руку.

— Ти справді не розумієш? Справа не в грошах. Ти зрадила нашу довіру. Використовувала мою власність. Брехала місяцями.

— Я просто хотіла допомогти! — в голосі Ганни зазвучали істеричні ноти. — Квартира пустує, а могла б приносити дохід.

— Припини. Ти хотіла допомогти собі. І не бреши хоча б зараз.

У цей момент на парковку заїхала машина Олександра. Він припаркувався поруч, вийшов, оглянув обох жінок.

— Що відбувається? Оля, чому ти не відповідаєш на дзвінки?

— Розкажи йому, — вимагала Оля у Ганни. — Або розповісти мені?

Ганна зблідла.

— Олександре, я все поясню.

— Що поясниш? — він переводив погляд із сестри на дружину.

— Твоя сестра весь рік здавала мою квартиру. Подобово. Без мого відома.

Олександр застиг.

— Що?

— Ганна брала гроші з людей, представляючись господаркою. Використовувала твої запасні ключі.

— Ганно, це правда?

Сестра опустила голову.

— Я хотіла зробити ремонт на ці гроші. Сюрприз для вас.

— Ремонт? — Олександр насупився. — На які гроші? Де вони?

— Максим вже показав виписки, — втрутилась Оля. — Усі гроші пішли на нову машину твоєї сестри. І на відпустку в Туреччині.

— Значить, Максим знав? — Олександр провів рукою по обличчю. — І ти мовчала цілий рік?

— Я боялась, що ти не зрозумієш.

— Не зрозумію чого? Що моя сестра — злодійка?

— Не говори так! — Ганна заплакала. — Я все виправлю!

— Як? — запитав Олександр. — Як ти виправиш зраду?

— Я поверну гроші! Продам машину!

— А довіру? — Оля схрестила руки на грудях. — Її теж продаси і купиш нову?

Ганна повернулася до брата:

— Скажи їй! Скажи, що я не зі зла! Що я виправлюсь!

Але Олександр мовчав, дивлячись кудись понад її голову.

— Де ключі? — нарешті спитав він.

— У сумці, — схлипнула Ганна.

— Дістань.

Тремтячими руками вона вийняла зв’язку.

— Віддай Олі.

— Олександре…

— Віддай, — його голос став суворим.

Ганна простягнула ключі. Оля взяла їх і сховала в кишеню.

— Що тепер? — спитала Ганна.

— Тепер ти перестанеш з’являтися в нашому житті, — відповіла Оля. — Назавжди.

— Олександре! — Ганна кинулася до брата. — Не дозволяй їй вирішувати!

— Вона не вирішує, — він відступив на крок. — Вирішую я. І я згоден з дружиною.

— Але ж я твоя сестра!

— Була нею. До того моменту, як почала красти у моєї родини.

Ганна схлипнула:

— Значить, от так? Обираєш її?

— Ні, — похитав головою Олександр. — Я обираю чесність. Порядність. Повага. Все те, чого у тебе немає.

— Іди, — твердо сказала Оля. — І не намагайся зв’язатися з нами.

Ганна зрозуміла — це кінець. Вона повільно попрямувала до своєї машини. Сіла за кермо. В дзеркалі заднього виду бачила, як Олександр обіймає Олю за плечі, як вони разом йдуть до під’їзду.

Завела мотор. Телефон на пасажирському сидінні висвітив повідомлення від чоловіка: “Пробач. Я повинен був так вчинити”.

Ганна усміхнулася. Тепер вона залишилася зовсім сама. Без брата, без підтримки чоловіка. І винна в цьому тільки вона сама.