Прогулка серед святкових вогнів і казкових вітрин

Гриць йшов святковим містом, прикрашеним до Нового року, заглядаючи у вітрини. Такого Нового року в нього ще ніколи не було. Майже двадцять років сімейного життя псові під хвіст.

Гріша, розумний і вправний, одружився на Людмилі у 19 років. Ніколи не шкодував про це, та й взагалі на життя не скаржився. Людмила, робота, навчання, дочка Оленка, друзі. Заробляв добре, міг балувати своїх дівчат.

Оленка захопилася папером і фарбами ще змалку. Ця любов перетворилася на чудові картини, і вона поїхала навчатися в художнє училище.

Людмила, хоч і могла б сидіти вдома, все одно ходила на роботу “щоб бути в тонусі і не здобичати дома”. Дійсно, виглядала вона прекрасно, завжди знала про все – одна колега захоплювалася літературою, Людмила намагалася їй відповідати; інша – спортом, і Людмила з нею ходила на різні фізкультури. Всі були задоволені життям.

Чотири роки тому Гріша влаштувався на роботу в велику фірму, налагоджував верстати та складне обладнання. Нещодавно співвласник вирішив йти в ногу з часом у сфері управління персоналом. Спочатку до них приїхали коучі з психологами і почали вчити, як правильно жити. За кошт компанії видали товсту книжку з головними тезами правильного життя. Гріша навіть складав іспит за нею для отримання річної премії. За рік роботи так не втомився, як на іспиті.

Наступною ступінню була поїздка на тимбілдинг з родинами. По-простому, на турбазі колектив мав згуртуватися для підвищення виробничих результатів. Кожен це розумів по-своєму, і до середини першого дня залишилися на ногах і могли брати участь в командних іграх лише 6 осіб – Гріша, Людмила, сам директор і ще троє співробітників.

Директор був дуже засмучений таким розумінням тимбілдингу співробітниками компанії. Гриші стало його дуже жаль – директор був доброю людиною, з повагою ставився до колективу, хоча в особистому житті йому не пощастило. Казали, що дружина його полишила, коли він ще не встиг стати співвласником і директором. Гріша попросив Людмилу взяти участь разом з ним у всіх запланованих заходах. Людмила допомагала директору чаем, бігала, переходила через ямку по колоді і навіть стрибала в мішку. Треба було підтримати людину.

А на листопадові свята Людмила повідомила Гріші, що у неї з директором сталася пізня любов, і що вони хочуть одружитися і навіть народити дитину. Гріша було хотів йти бити морду, потім вирішив, що цим нічого не виправиш, і відпустив дружину. Друзі навперебій запрошували його зустріти Новий рік разом, але настрою зовсім не було.

Гріша зупинився на переході і, поки чекав зеленого світла, крутив головою навколо себе. На стовпі висіло оголошення:

«Шукаю людину для зустрічі Нового року». Далі був номер телефону і ім’я «Світлана». Сам не знаючи чому, Гріша віддер папірець з телефоном і подзвонив. На іншому кінці відповів жіночий голос.
– Добрий день. Можна Свєту. Я з приводу оголошення. Про Новий рік.
– А де ви його прочитали? Я наклеїла кілька, а потім зрозуміла, що дурість. Схоже, не всі відірвала.
– На переході через проспект.
– Так, про нього забула. Вибачте.
– А давайте зустрінемо на центральній площі. Завжди зустрічав вдома. А тут нагода трапилася.
– Я теж там хотіла.

31 грудня о 11 вечора Гріша стояв у призначеному місці з пакетом мандаринів і цукерок. У термосі був гарячий чай. Поруч зупинилася симпатична жінка трохи молодша за нього, в руці теж пакет, з якого виступав термос.

«Може, якийсь шахрай? Навіщо такій жінці шукати когось для зустрічі Нового року? Хоча, що вона мені зробить? Ідіот, чому подзвонив. Ну не тікати ж тепер», – промайнуло в Гриші в голові, і він підійшов до жінки.
– Ви Свєта?
– Так.
– Ходімо, прогуляємося. А може, куди-нбудь у кафе?
– Я курку смажену в фольгу загорнула. І бутерброди. Можемо в кафе, а потім на площу.

Але кафе були або закриті, або місць у них не було. Гріша зі Свєтою зайшли в провулок і натрапили на компанію, яка сперечалася біля ресторану.
– Та ось хоч цих молодих людей! – неочікувано промовив чоловік і звернувся до Гріші. – Молодий чоловіче, а ви зі своєю дівчиною хочете зустріти Новий рік у ресторані?
– У нас тут деякі… несвідомі люди почали святкувати Новий рік зранку. І тепер повалилися спати. Сказали, що все життя мріяли провести, лежачи в ліжку з шматком торта. А банкет уже розраховано, і треба оплачувати навіть за цих мрійників ліжкових. Ось шукаємо, може хтось займе їхнє місце.
– А давайте спробуємо?! – сказала Свєта. – Я в ресторані в новорічну ніч ніколи не була. Мені премію дали, гуляти так гуляти.
– Давайте. А потім на площу.

На площу вдалося вийти ближче до чотирьох годин. Тому що в ресторані почалося таке веселощі і танці, що йти зовсім не хотілося. Гріша танцював зі Свєтою, потім з чиєюсь донькою, потім з чиєюсь мамою, а потім якимось чином почав виконувати лезгинку, яку до цього виконувати не вмів, із тим самим чоловіком, який запропонував запросити їх у ресторан.
– Це найвеселіша новорічна ніч, яка у мене була в житті, – сказала Свєта. – Я взагалі ледь-ледь до двох ночі завжди досиджувала. А зараз вже майже ранок, але спати зовсім не хочеться.
– І мені спати зовсім не хочеться. Давайте мандарини з цукерками з’їмо. Як і планували. А ви завтра, точніше, сьогодні, що робите? Давайте відпочинемо і підемо на ковзанку або на лижах кататися.
– Давайте на ковзанку. Давно не каталася.

На ковзанці Гріша нарешті дізнався, чому Свєта шукала когось для зустрічі Нового року.
– Оце не чекаєш нічого особливого, воно і виходить. Я з чоловіком розійшлася. Він людина хороша, але завжди в постійному очікуванні щасливого багатого майбутнього. А я живу сьогоденням. Спочатку в нашому місті чекав, що на нього впаде якась казково цікава і високооплачувана робота, потім переконав мене переїхати сюди. Місто велике, можливостей більше. І знову на дивані чекав казкових пропозицій. П’ять років чекав, а потім у нього знову з’явився якийсь черговий проект, і він вирішив поїхати на південь. А я тут обжилася, робота хороша. Ось і розлучилися. До друзів йти не хотіла – всі співчутливо дивляться і говорять, що я погарячкувала. Що чоловіками, які не п’ють, не курять і руку не піднімають, не розкидаються. Ось і написала оголошення. Потім злякалася і зірвала.
– А я з дружиною розійшовся. Вона полюбила іншого. А давайте завтра в парк підемо на лижах кататися?..

Рівно за рік о 11 вечора неподалік площі зупинився автомобіль. Гріша допоміг вийти з нього Свєті.
– Може, все-таки зайдемо в кафе, як минулого року? Нас запрошували, – Свєта поправила шапку, на руці в світлі ліхтарів блиснула обручка.
– Там душно, накурено. Тобі народжувати через три місяці. Ось як планували рік тому – зустрінемо Новий рік на центральній площі і додому. Тобі відпочивати треба. Хоча… Давай зайдемо на півгодинки… А потім відразу на площу…