Пропасть наших сердець…

Між нами прірва…

Оксана довго не могла очуняти після розлучення з чоловіком. Вона здогадувалася про його зради, але дізнатися правду було боляче. Була родина, спільні мрії, плани… Все розлетілося. Андрій просто пішов, залишивши її саму.

Літній спекотний вечір, а Оксана навіть не помічала ні сонця, ні шуму Києва, ні веселки після дощу. Однієї ночі, ворочаючись у постілі, вона раптом усвідомила: так більше не може бути. Він щасливий, а вона — не живе, а повільно гине.

«Тут усе нагадує про нього, про нас. А нас більше немає. Треба просто поїхати. Але не на південь, не за кордон, де метушня. Потрібна тиша. У село. У бабусину хату!» — Оксана навіть сіла. Спітніла сорочка прилипла до спини.

Бабуся померла три роки тому. Перед смертю довго хворіла. Андрій тоді переконав її поїхати до Польщі. «За десять днів нічого не станеться», — казав він. Звістку про смерть отримали у Варшаві. «Вже нічого не зміниш. Не варто міняти квитки. Повернемося — відвідаємо могилу…» І вона знову його послухала. Як завжди.

У маминого нового чоловіка була дача — великий будинок біля міста. Мама давно хотіла продати бабусину хату, але щось заважало.

У дитинстві Оксана проводила літо у бабусі. Після школи в село не їздила. Навіть на могилу не завітала.

Руки аж свербіли від нетерплячості. Вона схопила телефон, хотіла подзвонити мамі, дізнатися про ключі. Але побачивши час на екрані, згадала — пізно, усі сплять. Лягла на подушку, але тепер знала, що робити. Засинаючи, уявляла, як збиратиме речі, як зустріне її стара хата…

Вранці подзвонила мамі.

— Нарешті очуняла, перестала думати лише про Андрія, — мати знову почала стару пісню.

— Мам, годі. Слова не допоможуть. Де ключі?

— На що вони? Лежать у шухляді. Приїдь, хоча б побачу тебе. Хата в порядку.

Весь день думки Оксани кружляли навколо поїздки. Директорка агенції, де вона працювала, теж розлучена, вислухала її: спроби заповнити порожнечу роботою не вдалися, треба від’їхати. Неохоче, але погодилася.

Ввечері забрала ключі, зібрала речі. Багато не взяла — раптом захоче повернутися вже завтра.

Ніч пройшла міцним сном. Вранці вона швидко зібралася, випила каву, перевірила все у квартирі й вийшла.

Місто ще спало. Над дахами сходило сонце. Від хвилювання Оксана підспівувала пісням із радіо.

Дорогу в село вона пам’ятала. Хата стояла, як колоть Сосід хоч скосив траву. Вийшовши з авто, Оксана занурилася в тишу. Цвірінькання коників, спів птахів, гавкіт собак — але порівняно з містом тут було тихо.

У хаті холодно й сиро. Вона заВона розпалила грубку, і коли полум’я весело затріщало, почула себе переможницею.