Прийшла? Хто тебе кликав? Краще б грошима допомогла, – холодно мовила тітка.

– Приїхала? І хто тебе тільки покликав? Краще б деньгами допомогла, – сухо буркнула тітка Оксана.

Соломія зморщила обличчя від настирливого дзвінка, який змусив її прокинутись.

Вона здивовано подивилася на дисплей телефону – телефонувала двоюрідна сестра, з якою вони не спілкувалися більше двох років.

– Ти спиш, так? Пощастило, а я око закрити не можу. Всі сльози вже виплакала…

– Ніч, звичайно, я сплю, – Соломія глянула на годинник, який показував половину другої ночі.

– Раз так спокійно спиш, значить, ще нічого не знаєш? – продовжувала говорити загадками дівчина.

– Лідія, давай до суті, – позіхнула в слухавку Соломія. – Мені вставати рано.

– Встигнеш виспатись. Біда в родині у нас! – з докором сказала сестра, ніби дівчина якось до цього причетна.

– Яка? – налякано запитала Соломія, вирішивши, що сталося щось недобре з її матір’ю.

– Дядько Богдан сьогодні помер, – надривно всхлипиала Лідія. – Несподівано. Для тітки Оксани це стало великою несподіванкою. Грошей немає. Потрібно скинутися на допомогу. Ми завтра з братом їдемо в село. Ти поїдеш з нами?

– Ні, я не можу. Тільки на панахиду приїду.

– Тоді перекажи мені гроші, ми завтра їх віддамо тітці, – знову нагадала про грошову допомогу Лідія. – П’ять тисяч.

Соломія тут же переказала через телефон двоюрідній сестрі потрібну суму і знову лягла спати.

Вона не сильно засмутилася через сумну новину, оскільки давно не спілкувалася з родиною з боку батька.

Після його смерті вони перестали контактувати з сім’єю Соломії, заявивши, що тепер вони їм не потрібні.

Дівчина вважала, що залишатися осторонь буде некрасиво і вирішила допомогти.

Після переказу грошей їй ніхто не дзвонив. Лідія тут же про неї забула. Соломія кілька разів спробувала зателефонувати їй, щоб дізнатися дату панахиди, але сестра не брала слухавку.

З працею з’ясувавши її через спільних знайомих, дівчина поїхала проводити чоловіка в останню путь.

Тітка Оксана з невдоволеним обличчям зустріла племінницю, мовби більше була засмучена її появою, ніж смертю чоловіка.

– Приїхала… Хто тебе тільки покликав?! Краще б копійкою допомогла, – зневажливо прошепотіла жінка.

– Я переказувала вам п’ять тисяч, – заперечила Соломія.

– Дивно, нічого мені не надійшло, – недовірливо фыркнула тітка Оксана.

– Я з Лідією передавала…

– Ох, брехунець, – жінка склала руки на животі. – Вони мені з Миколою тільки десять тисяч віддали. По п’ять від кожного. Тебе в цьому списку не було.

– Нічого не розумію, – Соломія стала очима шукати двоюрідну сестру.

Однак та, як на зло, кудись зникла. Дівчина з трудом знайшла її на вулиці біля паркану.

– Лідія, ти що тітці Оксані не передавала від мене гроші? Тоді де вони? – зажадала звіт Соломія.

– Віддала я, – нехотячи відповіла дівчина.

– Вона сказала, що гроші тільки від тебе і Миколи…

– Плутає щось, – безрозмірно відповіла Лідія.

– Ти віддала десять тисяч?

– Так.

– Це ж за двох, а не за трьох!

– Добре! Бензин теж хтось повинен оплачувати, – Лідія закотила очі і скривила обличчя.

– П’ять тисяч? Їхати всього двісті кілометрів. До того ж, чому я повинна вам оплачувати переїзд? – сипала питаннями Соломія.

– Не розумію, ти хочеш, щоб я повернула тобі гроші або що? – прозвучала дівчина.

– Так, хочу!

– Зараз ні, пізніше переведу, – Лідія повернулася і з гордо піднесеною головою пішла геть.

Соломії після всього одразу ж не захотілося залишатися в чужому домі, адже реакція тітки і вчинок двоюрідної сестри змусили її жалкувати, що вона погодилася допомогти.

Таємно дівчина викликала таксі і поїхала. Через тиждень їй зі сльозами подзвонила мати.

– Донько, це правда, що ти спочатку дала гроші на похорон Богдана, а потім забрала? – майже плачучи, запитала жінка.

– Дала, але нічого не забрала.

– Тітка Оксана ходить по селу і всім каже, що ти забрала гроші. Образилася на те, що вона тебе з розгорнутими обіймами не зустріла, – з сумом сказала мати. – Мені по селу соромно ходити, всі кидають погляди.

– Мамо, все не так було! – Соломія була обурена плітками, які пустила рідня.

Вона тут же розповіла матері про те, що сталося насправді в домі тітки Оксани.

– Лідія мені так і не повернула гроші, – закінчила свій розповідь Соломія.

– Вона гроші у тітки Оксани забрала, значить, а сказала, що це ти їх вимагала назад! Ось несумлінна! Щоб вони їм поперек горла стали! – з розсудом сказала жінка.

Дізнавшись про це, Соломія спочатку хотіла зателефонувати Лідії, але потім вирішила не псувати собі нерви, і просто перестала з нею спілкуватися.

Проте через пару місяців двоюрідна сестра несподівано сама нагадала про себе.

– Дядькові Богдану вирішили поставити пам’ятник. З тебе сім тисяч, – діловим тоном повідомила Лідія.

– Ні, я більше ні копійки не дам!

– Нічого собі ставлення до родини, – заохала в слухавку Лідія. – Не очікувала, не очікувала, скажу чесно.

– Я теж не очікувала, що мене розведуть, як дурочку, а потім ще й плітки пусять.

– Ти про що взагалі?

– Ти гроші у тітки Оксани забрала?

– Ні!

– Брешеш!

– Ну забрала, і що з того? – з викликом виголосила Лідія. – Ти все одно рідко витрачаєшся на родину.

– Так, можливо, тому що про мене згадують тільки в трагічних ситуаціях?

– Навіщо тоді родина? Власне, ти даст це гроші чи ні?

– Ні. Ті, що ти забрала у тітки Оксани, мені не віддала, забрала собі, але все виставила так, наче вони у мене. І після цього всього ти думаєш, я стану з тобою зв’язуватися? Та й загалом, після смерті батька ви всі сказали, що ми з матір’ю вам більше не родина, а якщо так, то я вам і не зобов’язана допомагати! – висловилася Соломія і, не бажаючи більше слухати двоюрідну сестру, заблокувала її номер.