Привіт, ви чуєте? Дозвольте відкрити вам новий світ…

Алло, ви мене чуєте? Просто хочу відкрити вам очі…

Соломія сиділа за кухонним столом, думаючи, що робити далі. «Пробачити не зможу. Не можна просто взяти і пробачити зраду. А з іншого боку, чи погано я жила всі ці роки? Квартира в центрі Києва, забезпечене життя. Ні на що не скаржусь. Але все одно…»

***

У школі Соломія була відмінницею. Просто так виховали батьки — робити все на відмінно.

А от Максим учився на трійки з усіх предметів, окрім математики. Тут він був генієм, перемагав у всіх олімпіадах. Ходив завжди розхристаним. Була в нього звичка зачісувати пальцями волосся, коли щось не виходило. Трохи сутулився, смішні окуляри в товстій роговій оправі робили його схожим на ботаніка. Дівчата його не цікавили, думав лише про теореми та формули.

Одного разу на перерві Максима випадково штовхнули, окуляри злетіли і розбилися. На уроці він близьоруко прищурився, намагаючись розгледіти дошку. Соломія раптом помітила його профіль — наче з давньогрецької скульптури: виразний підборіддя, прямий ніс, чітко окреслені губи та пухнасті вії.

Від поштовху в плече вона здригнулася.

— А він непоганий без окулярів, правда? — прошепотіла їй у вухо подруга Олена.

Соломія, ніяковіючи, відвела погляд, але за кілька хвилин знову дивилася на Максима. Після уроків вона підійшла до нього і сказала, що без окулярів йому набагато краще.

— А контактні лінзи не пробував?

Наступного дня в школі він був вже без окулярів, але й не прищурювався. Соломія зрозуміла, що батьки купили йому лінзи.

— Тобі так подобається? — запитав він на перерві.

— Набагато краще, — усміхнулася вона.

З того дня вони почали зустрічатися. Він із захопленням розповідав про теореми, а вона з незгасаючим поглядом слухала. Підтягувала його з української мови та літератури.

Йому, переможцю математичних олімпіад, були відкриті двері найкращих університетів. Через Максима Соломія передумала вступати на філфак у рідному місті та поїхала до Києва, щоб бути поруч із ним.

Навчання в університеті добігало кінця, батьки наполягали на її поверненні додому. Вона вже не сподівалася залишитися з Максимом. Та перед самим від’їздом він, ніяково вставши на коліно, запропонував їй випад заміж, подібно до старих добрих кіно.

Максим вступив до аспірантури, почав викладати університетським першокурсникам. Молодим подали кімнату в гуртожитку для викладачів, з крихітною кухнею та ванною.

Соломія була посередньою студенткою, окрім педагогіки, їй нічого не світило. Через півтора року вона народила дівчинку й уже не повернулася до школи. Максим захистив кандидатську, отримав престижну премію за доведення складної теореми. Соломія сиділа вдома та виховувала доньку.

Його статті публікували у міжнародних журналах. Його запрошували читати лекції в Оксфорд. Захист докторської став новим етапом у його кар’єрі. Соломія щиро раділа за чоловіка — адже в цьому була і її заслуга. З гуртожитку вони переїхали до квартири в центрі Києва.

Знайомі вважали їхню сім’ю ідеальною, ставили у приклад дітям. Усе життя Соломії оберталося навколо Максима та доньки Ярослави, яка виросла у справжню красуню, рано вийшла заміж за перспективного молодого художника.

Але все розвалилося в один день. Соломія збиралася готувати обід, коли задзвонив телефон. Вона підняла слухавку і привітно відповіла.

— Ви дружина Максима Біличенка? Я хочу вас попередити. Ваш чоловік вам зраджує. Не кладіть слухавку, — попросила незнайомка, хоча Соломія й не збиралася. — У нього був роман з моєю донькою. Ледве витягли бідну дівчину з депресії, коли він її кинув. Тепер він зустрічається з молодою викладачкою. Вони разом їздять на конференції… Алло, ви мене чуєте? Просто хочу відкрити вам очі…

У трубці давно лунали сигнали, а Соломія все тримала її в руці. Вона не з тих, хто вірить пліткам, тому вирішила переконатися сама. Прийшла до університету, знайшла аудиторію, де Максим читав лекцію, і чекала.

Нарешті двері відчинилися, у коридор висипався гурт студентів. Максим пройшов повз, не помітивши її. Він ніколи не озирався. Коли він зайшов до кабінету, Соломія зачекала кілька хвилин і відкрила двері. Максим цілувався з гарною молодою жінкою…

***

«І що тепер робити?» — знову і знову питала вона себе, сидячи на кухні й дивлячись на шпалець у дрібні квіточки.

Соломія здригнулася, коли почула, як у замку повернувся ключ.

«Не встигла приготувати обід», — злякалася вона за звичкою, але одразу ж заспокоїлася. — Навіщо? Нехай тепер готує інша.» Вона дістала зі шафи валізу й пішла збирати речі.

— Ти вирішила всі свої сукні віднести в хімчистку? — запитав Максим, заходячи у спальню.

У його голосі вона почула не здивування, а глузливість. СоломВона подивилася йому у вічі, взяла валізу й вийшла з квартири, усвідомлюючи, що тепер її життя належить лише їй самій.