Ранковий дзвінок змінив звичний ритм: Марія відклала в’язання, щоб відповісти.

Зателефонували о десятій ранку. Марія Іванівна відклала в’язання і взяла слухавку.
— Ваш онук щойно потрапив у серйозну аварію. Він винен, — поспішно пояснював незнайомець. — Розбита дорога іномарка, є постраждалі, а це від трьох до п’яти років позбавлення волі… Щоб допомогти онуку уникнути ув’язнення, доведеться заплатити!
— Скільки потрібно?
— Двісті тисяч гривень! — категорично заявили на іншому кінці дроту. — Готуйте гроші, зараз до вас приїде наш чоловік! І про цей дзвінок нікому, інакше онук точно потрапить за ґрати!
— Але вдома таких грошей немає, — схлипнула Марія Іванівна. — Треба їхати в банк, а це на іншому кінці міста.
— Виходьте на вулицю, до будинку під’їдуть сріблясті «жигулі» і відвезуть туди, куди потрібно. І пам’ятайте — нікому ні слова! Це в інтересах вашого онука.
Проїхавши пів міста і зупинившись біля банку, водій притис палець до губ.
Марія Іванівна відповіла йому так само. Вона повернулася через півгодини:
— Пін-код від картки забула, — важко зітхнула вона. — На дачу треба їхати. Він у мене там у зошиті записаний…
Дачу, що була в тридцяти кілометрах від міста, Марія Іванівна покинула з двома сумками картоплі і сіткою цибулі.
— Завантажуй у багажник і поїхали! — сказала вона хлопцеві, що почав було нудьгувати.
— У банк? — перепитав той.
— Додому, — кинула Марія Іванівна. — Не з картоплею ж в банк їхати?! А по дорозі біля супермаркету зупинись, треба хліба і молока купити…
Водій насупився, але промовчав. Темніло. Хлопець нервував, а Марія Іванівна була як ніколи спокійна.
— Чому сидиш без діла, допоміг би бабусі, — зауважила вона, виходячи з машини. І шахрай покірно поплентався за нею на п’ятий поверх. А там його вже чекали співробітники поліції.
— Як же онук?! — розгубився затриманий.
— Немає у мене ніякого онука, — спокійно відповіла не стала жертвою ошуканства. — Як, зрештою, не було і жодної аварії з людськими жертвами. Я вас одразу викрила!
— Навіщо ж тоді було в банк їхати?
— Щоб за квартиру і телефон заплатити.
— А на дачу?
— Щоб картоплю і цибулю додому перевезти, — пояснила Марія Іванівна. — Іди-іди! Я тобі не бабуся з котом, а майор поліції у відставці!