Connect with us

З життя

Самотність і диво: історія однієї бабусі

Published

on

Ой, слухай, я розповім тобі одну історію про бабусю з двадцять третьої. Сижу собі в домі для літніх, часом згадую минуле, і ось ця історія сама виринає з памяті.

Була в нас у підїзді одна бабуся із квартири 23. Ну, чесно кажучи, ніхто її не любив. Навіть імя її мало хто знав ні як звати, ні по батькові. Та й кому воно було потрібно?

Вона була крихітною, сивою, у товстих окулярах, які трималися на лейкопластирі сірому, старому. Ходила тихенько, шаркаючи ногами в пошарпаних черевиках з дірками на носах. У руці авоська, а поруч бігла маленька собачка. Така собі крихітка, але гавкала на всіх, ніби великий пес. Особливо на тих, хто наближався до її дверей. А відвідувачів було багато сусіди не витримували трьох речей.

По-перше телевізор. Він гув від ранку до ночі, на повну гучність. По-друге таргани, що повзали з її квартири по всьому підїзду. І по-третє той задушливий, неприємний запах, який ніяк не вивітрювався. Навіть ліфт і сходи ним пропиталися.

Люди сердилися, сварилися, питали: “Коли це скінчиться?” А бабуся лише дивилася на них своїм маленьким, примруженим поглядом, усміхалася, немов дитина, і казала:
Зараз, зараз…

І на якийсь час все затихало. Але ненадовго.

А знаєш, як її звали? Олена Степанівна. Їй було вже за вісімдесят. Минулого року вона сильно захворіла застуда забрала слух. Хотіла апарат, але грошей не було, а черга на роки. Пенсія копійки: комуналка, ліки, а ще треба годувати Гарусю свою маленьку собачку.

Гаруся це був її єдиний друг. Вона зявилася багато років тому, коли чоловік помер, а діти й рідні нікого не лишилося. Олена йшла з магазину під дощем і побачила на смітнику маленьке цуценя брудне, тремтяче, зовсім самотнє. Хотіла пройти повз, але воно пішло за нею. Так і залишилося.

А та квартира Ніби відьмин куточок: бруд, запах, таргани. Але Олена, схоже, або не помічала, або не хотіла. Сусіди ж все більше обурювалися ніби боротьба була марною.

А потім зявилася Іра нова сусідка, розлучена, з сином Яриком. Спочатку вона не звертала уваги на хаос, але одного вечора побачила тарганів на своїй кухні і це була остання крапля.

Але сусідка з третього поверху розповіла їй про Олену Степанівну. Про телевізор, тарганів, про самотнє життя. Іра зрозуміла її біль адже сама знала, як це бути однією. І вирішила допомогти.

Так почалося щось нове: Іра з Яриком приходили до бабусі, приносили їжу, грали з Гарусею. Олена Степанівна ожила адже тепер у неї була сімя.

З часом запах зник, таргани теж, а телевізор став тихішим. Але пішли плітки мовляв, Іра хоче квартиру собі забрати. Їй було байдуже головне, що вона дарувала Олені трохи тепла.

Минув рік. Одного дня Олена Степанівна пішла. Її провели тихо, без зайвої метушні так, як вона й любила. Гаруся залишилася з Ірою та Яриком тепер вони справжня родина.

Так от, життя буває жорстоким, але навіть у самотності може статися маленьке диво коли хтось прийде і подарує трохи любові. І це справжнє щастя.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

18 − три =

Також цікаво:

З життя2 години ago

Meant Well, But It All Went Wrong

**The Best of Intentions** *”Yes, I know youre not obliged! But hes your own flesh and blood! Would you really...

З життя4 години ago

On the Anniversary of the Tragedy, She Saw Wolves in the Snow. What She Did Next Was Nothing Short of a Miracle…

5th February Today marks the anniversary again. I suppose I knew, even before I set off, that the blizzard would...

З життя6 години ago

The Final Dance

The Last Dance I stood in the doorway of the ward, hesitating to enter. My shoulders instinctively hunched upan old...

З життя6 години ago

Imaginary Friend

Imaginary Friend For the third day running, a crowd of pupils clustered around Alice. Shed gained a reputation at school...

З життя7 години ago

The Unfinished Book

The Unfinished Book “Right then, Jane, Im off! No need to see me out. Ill be back late! Dont forget...

З життя8 години ago

Ever since Toby lost what he cherished most, he refused to enter his kennel. Now he slept out on the bare ground, ate almost nothing, and barely acknowledged his one remaining friend, Simon…

Ever since Charlie lost what he cherished most, he never set foot in his kennel again. Now he slept on...

З життя9 години ago

When My Neighbour Knocked on My Door at Ten in the Evening, He Was Holding a Mysterious Key

10pm. I was alone in the kitchen, washing up after what felt like an endless day. All I wanted was...

З життя9 години ago

A Chance Discovery Unveils a Secret That Had Been Hidden for Years!

Do you ever think fate has a way of upending everything you thought you knew? Sometimes its the smallest thing...