Самотність під дощем

Під дощем самотності

Дружина Тараса, Оксана, почала дивно поводитись. Одного разу вона влаштувала скандал на порожньому місці, звинувачуючи його у всіх смертних гріхах: то миску не помив, то шкарпетки кинув не туди, то забув зробити те, про що вона вже набридливо нагадувала. Їй, бачите, набридло за ним прибирати! А головне — він не може заробити на нове авто. Тарас почав підозрювати, що справа не в ньому. Не для нього вона раптом почала прихорашуватись, записалась у спортзал і оновила гардероб. І Оксана пішла до іншого…

Минув рік. Одного ранку Тарас прокинувся від дзвінка у двері. Накинувши халат, він поплентався до коридору, відчинив двері й завмер, не вірячи очам.

Важка сіра хмара повільно наповзала на ясне небо, ніби невидима рука зафарбовувала його похмурою фарбою. Великі краплі дощу застукали по лобовому склу. Тарас їхав вулицями старого містечка над Дніпром, і з кожною хвилиною дощ посилювався, а вітер вив все голосніше. У салоні було тепло, радіо тихо наспівувало мелодію, але за вікном панував холодний сум, від якого на душі ставало ніяково.

Вулиці спорожніли, лише рідкісні машини пролітали повз, і їх ставало все менше. Скільки вже кіл він накрутив по місту? Дома не сиділося, ноги самі привели до авто. Тарас любив роздумувати за кермом, розбираючи своє життя, як пазл, у якому бракувало ключових деталей. Він завернув на вузеньку вуличку, віддаляючись від центру, від свого дому, де все нагадувало про минуле.

Тиждень тому повернулась Оксана. Її поява розколихала старий біль, розбередило душу. Вона думала, що він розтане від її сліз, пробачить зраду, забуде образ. Ідучи, вона вилила на нього відро бруду, називаючи невдахою, нікчемним чоловіком. Хіба таке забувається?

Рік тому Оксана роздула сварку з нічого. Кричала, що втомилася від його безладу, від того, що він не виконує її прохань, що не може забезпечити гідне життя. «Чотири роки без відпустки за кордоном! На море другий рік не можу вирватися! — кидала йому в обличчя. — Я йду до того, хто дасть мені все це!» Тарас підозрював, що її раптові походи до спортзалу та нові наряди не для нього. Вдома вона ходила у старому халаті, без макіяжу, а на людях сяяла. Він не став її зупиняти. Біль роздирав серце, але він пережив. Погуляв, випив з друзями, але швидко взяв себе в руки. З часом відпустило.

На роботі жінки, дізнавшись, що він вільний, оживилися. Їм не потрібні були дорогі подарунки чи закордонні курорти — аби поруч був чоловік. А Тарас був завидний: у розквіті сил, з квартирою, авто, без аліментів. Але жодна не торкнулася його серця. Він не був проти нових стосунків, але іскри не виникало. Друзі теж віддалилися — їх дружини боялися, що вільний Тарас спокусить їхніх чоловіків на авантюри. Він їздив до них у гості, але повертався у порожню квартиру, де його ніхто не чекав.

Дітей у них з Оксаною не було. Тарас не переживав — не всі одразу встигають. Оксана навіть обстежувалась, лікарі сказали, що все гаразд, потрібен час. Але під час розлучення вона випалила: «Ти нікчемний! Навіть жінку вибрав таку, що ніколи не народВін повільно кліпнув повіками, і коли знову відкрив очі, Катя зникла, наче її ніколи не було.