Самотність старого холостяка: життя без тягаря

Степан Іванович був старим холостяком. Жив собі та й жив, самотність його не гнітила. Працював як віл у ярмі. Роботу свою любив. Звик усе робити ідеально, аби порядок був скрізь. А скільки жінок не зустрічав — ідеальної так і не знайшов. Того року в кінці липня вирушив Степан у відпустку, на південь. Дуже втомився, і захотілося йому трохи втекти від цивілізації. Заліз у інтернет, дав оголошення.

Відгукнулася жінка з двома дітьми, мешканка південного села. До моря пішки хвилин 20, зате місце далеко від курортів і міст, окрема кімната, а за його продукти — зварять домашньої їжі. Коротше, спокусився. Дістався без пригод, навігатор не підвів. Будинок був старим, але чистеньким, кімната затишною, а господиня доброзичливою. По подвір’ю бігала маленька собачка, тойчик. У саду дозрівали фрукти, а пара дітей, хлопчик і дівчинка, років 9-10, похапцем колупалися по господарству. Господиня Степанові не докучала, питала, що зварити, щедро частувала полуницею й міло усміхалася. Степан цілі дні проводив на морі, плавав, лазив по скелях, фотографував і листувався зі старим приятелем у ВК. Іноді він замислювався — звідки у 50-річної жінки такі маленькі діти? Замислювався, замислювався, та й спитав.

— Ганно Василівно, це ваші онуки?
— Ні, — відповіла Ганна, — мої син і донька, просто пізні. Сім’я не склалася, заміж не вийшла, та й вирішила хоча б діточок народити. Та й не така вже я стара, мені ж 48.

Поки розмовляли, придивився Степан до господині. Приємна, м’яка, усміхнена. І йому ім’я подобалося. Ганна, Галочка. Так матір його звали. І пахло від Ганни полуницею та вершковим маслом. Молоде виноградне вино було смачним, вечори дещо прохолодними, а небо — зоряним. Обидва вони не вигавчувалися — досвідчені ж люди. Днем поводилися як звичайно, а вночі Степан тихенько пробирався до господині, до Галочки. А потім підкрадався назад. Діточок таки будити не можна. Маленький песик навіть не гавкав на Степана, лише підморгував хитренько, ніби усякував. Гарний песик, ощадливий. З’їдав пару ложок, але двір охороняв сумлінно. Звали його Мілка. І стала Мілка ходити зі Степаном на море, навіть плавала, потім вилазила, струшувалася, сохла на сонечку і бігла додому раніше за Степана. А він — слідом.

Але одного разу Мілка не прийшла. Степан пішов її шукати, гукав, кричав, написав із десяток оголошень, пішов розклеювати. Куди поділася собака? Не зрозуміло. Старенька сусідка сказала, що, можливо, приїжджі вкрали, ті, що живуть на іншому кінці села. Степан пішов туди. Дійшов, а йому відповіли, що вони вже поїхали, із маленькою собакою, годину тому, у бік траси. Степан повернувся, сів у машину й погнався. Нагнав кілометрів через 80 і перегородив дорогу. Із джипа вискочили дві дівчини, молоді, зухвалі.

— Гей, забирайте машину! Їздити не вмієте? Зараз поліцію викличемо!
— Викликайте, — відповів Степан, — тільки спершу поверніть собаку.
— О, прямо так і розгубився! — засміялася та, що вища, — вона бездомна, ми її рятуємо.
— Вона не бездомна, — відповів Степан, — у неї є сім’я. Не ваша це собака.
— Та йди ти, — заверещала друга, — не забереш машину, вікна поб’ємо!

Степан обійшов їх і покликав: «Мілко! Мільцю!» Песик загавкав і заметушився по сидіннях, намагаючись вилізти у відчинене вікно. Дівчата хапали Степана за руки, лаялися матом і намагалися битися. Степан не знав, що робити, зніяковів — бити жінок не можна.

Виручив під’їхавший гаївець, товстий, спітнілий, важко дихав. Періодично затуляючи вуха від криків дівчат, лейтенант узяв Мілку на руки.

— Тихо всі. До кого собака піде, тому й дістанеться. Документів на неї в жодного нема.

— Цуценятко, Солоденька, — заметушилися дівчата, дістаючи ковбасу, — іди до нас, у машинку іди!
— Поїхали, Мільцю, додому, — сказав Степан.

Гаївець поставив собаку на землю. Мілка кинулася до Степана, виляючи хвостом і голосно гавкаючи.
— Ну от, здається, розібралися, — засапав гаївець.

— Ні, собака наша! — закричали дівчата. — Не маєте права її забирати! Ми скаржитимемося вашому начальству! Ми її від самовигулу врятували!

Гаївець почервонів.
— Ось що, рятівниці. Або по-доброму їдьте, або зараз перевірю страховку, вогнегасник, знак стоп, аптечку. І всі таблетки в ній перерахуГаївець почервонів.
— Ось що, рятівниці. Або по-доброму їдьте, або зараз перевірю страховку, вогнегасник, знак стоп, аптечку. І всі таблетки в ній перерахуємо.