З життя
Щастя для дочки важливіше за все

Щастя доньки дорожче
Олена Іванівна живе сама й безкінечно скаржиться сусідам на невдячну доньку й онуку, які покинули її одну.
Я їм присвятила все своє життя, а вони, найближчі жорстокі й байдужі, не оцінили цього й кинули мене на поталу долі.
Олена Іванівна ще міцна літня жінка, нарікає на рідних, але не згадує, що донька Марійка щомісяця дає їй гроші, а онука Соломія не раз намагалася помиритися з бабусею, та та ставила умову лише якщо та розлучиться з чоловіком. Соломія щоразу гірко зітхала й йшла геть.
У Соломії тепер своя родина вона вийшла заміж за Тараса. Обоє закінчили університет і влаштувалися на роботу. Живуть у його матері, але планують взяти квартиру в іпотеку, тим більше чекають на прибавлення.
Як вона вийшла за Тараса то ціла історія. Скільки довелося витерпіти від Олени Іванівни, її бабусі.
Одного вечора Соломія прийшла додому й радісно з порогу заявила:
Мамо, бабусю, ми з Тарасом вирішили одружитися! Їй було девятнадцять, все життя попереду, вона сміялась, сповнена почуттів.
Бабуся повільно підняла на неї очі чи не здалося їй? а мати Марійка опустила голову й мовчала. Соломія не розуміла, чому вони не радіють.
Мам, бабуся, ви ж почули, що я сказала? здивовано спитала вона. Я виходжу заміж!
Не бути цьому! різко скрикнула Олена Іванівна. Заміж виходить! І в онучки одразу зник настрій.
Як це «не бути»? Бабусю, що з тобою? Мам вона на мить замовкла. Я думала, ви порадитесь за мене, а тут щось незрозуміле
Мабуть, ти вагітна? суворо спитала бабуся.
Ні, з чого ти взяла? Хто зібрався заміж одразу вагітний? відповіла онука.
Марійка сиділа мовчки, не дивилася на доньку.
Ну й слава Богу, ну й добре. Тоді забудь про це своє весілля, поки не закінчиш університет. Сідай вечеряти, промовила Олена Іванівна.
Не хочу, ми з Тарасом їли піцу, розгублено відповіла онука, не розуміючи, чому бабуся так неприязно зустріла її новину.
Дивно мати мовчить. Соломія поспішала додому, щоб поділитися радістю, сподівалася на підтримку.
Мам, а ти чому мовчиш?
Марійка ніби прокинулася, насупила брови й глянула на доньку. Потім, наче злякавшись, кинула погляд у бік бабусі й, важко зітхнувши, відповіла:
Соломійко, бабуся права. Ще рано тобі заміж, треба закінчити навчання. Та й зараз не модно так рано виходити, сумно посміхнулася вона.
Мам, мені байдуже, модно чи ні. Ми з Тарасом кохаємо одне одного, одружимося, а університет закінчимо не хвилюйтесь. А заміж я піду, що б ви там не казали. Ми вже вирішили.
Бабуся не витримала й злісно кинула Марійці:
Ну що, діждалася? Насолоджуйся яблуко від яблуні недалеко котиться. Твоя донька виходить за такої ж голодранця, як і ти колись. Добре, що я вчасно зупинила
Соломія не розуміла. Батька свого вона ніколи не бачила й не знала. Глянувши на матір, побачила, як та ще нижче схилила голову.
Бабусю, мама теж хотіла заміж? За мого батька? підозріло спитала онука.
Бабуся з презиром відповіла:
Та за кого там було виходити? Такий самий убогий студент. Так, я заборонила їй за нього виходити.
Та чому ж убогий? Зате тепер у нього бізнес, несміливо промовила Марійка.
Ти з ним спілкуєшся? здивувалася бабуся. Ось ще чого не бракувало.
Так, спілкуюся. Він знайшов мене в мережі, з викликом відповіла Марійка. Але він живе в іншому місті. Як поїхав після університету до батьків, так там і залишився.
Соломія в шоці дивилася на матір.
Мам, розкажи детальніше. Ви ж із бабусею завжди казали, що він кинув тебе, дізнавшись про вагітність. А виявляється, ви збиралися одружитися? Що тобі завадило?
Мати з бабусею переглянулися. Марійка опустила голову, а Олена Іванівна заявила:
Так, я завадила, грізно промовила вона. Саме я заборонила твоїй матері виходити за цього голодранця. Заради її ж щастя. В мене особисте життя не склалося. Я сподівалася, хоча б твоя мати виправдає мої сподівання й вийде за гідну людину. А вона закохалася в студента, у якого вдома ще троє молодших братів. Що він міг їй запропонувати? Купу родичів і спільний побут?
Соломія в шоці дивилася на них. Виходить, вони весь час брехали про батька, а вона вірила.
Мамо, але чому? Чому ти не боролася за кохання? питала донька, пильно дивлячись їй у вічі.
Марійка сиділа згорблена, не піднімаючи голови.
З ким боротися? знову грізно спитала бабуся. Зі мною? Даремно я поставила умову: або я, або той студент.
Онука не могла повіритиСоломія мовчала, а потім рішуче сказала: “Я не повторю маминої помилки моє щастя важливіше за бабусині заборони,” і в цю мить вона відчула, як важкі ланцюги минулого розпалися навіки.
