Connect with us

З життя

Щастя для дочки важливіше за все

Published

on

Щастя доньки дорожче
Олена Іванівна живе сама й безкінечно скаржиться сусідам на невдячну доньку й онуку, які покинули її одну.

Я їм присвятила все своє життя, а вони, найближчі жорстокі й байдужі, не оцінили цього й кинули мене на поталу долі.

Олена Іванівна ще міцна літня жінка, нарікає на рідних, але не згадує, що донька Марійка щомісяця дає їй гроші, а онука Соломія не раз намагалася помиритися з бабусею, та та ставила умову лише якщо та розлучиться з чоловіком. Соломія щоразу гірко зітхала й йшла геть.

У Соломії тепер своя родина вона вийшла заміж за Тараса. Обоє закінчили університет і влаштувалися на роботу. Живуть у його матері, але планують взяти квартиру в іпотеку, тим більше чекають на прибавлення.

Як вона вийшла за Тараса то ціла історія. Скільки довелося витерпіти від Олени Іванівни, її бабусі.

Одного вечора Соломія прийшла додому й радісно з порогу заявила:

Мамо, бабусю, ми з Тарасом вирішили одружитися! Їй було девятнадцять, все життя попереду, вона сміялась, сповнена почуттів.

Бабуся повільно підняла на неї очі чи не здалося їй? а мати Марійка опустила голову й мовчала. Соломія не розуміла, чому вони не радіють.

Мам, бабуся, ви ж почули, що я сказала? здивовано спитала вона. Я виходжу заміж!

Не бути цьому! різко скрикнула Олена Іванівна. Заміж виходить! І в онучки одразу зник настрій.

Як це «не бути»? Бабусю, що з тобою? Мам вона на мить замовкла. Я думала, ви порадитесь за мене, а тут щось незрозуміле

Мабуть, ти вагітна? суворо спитала бабуся.

Ні, з чого ти взяла? Хто зібрався заміж одразу вагітний? відповіла онука.

Марійка сиділа мовчки, не дивилася на доньку.

Ну й слава Богу, ну й добре. Тоді забудь про це своє весілля, поки не закінчиш університет. Сідай вечеряти, промовила Олена Іванівна.

Не хочу, ми з Тарасом їли піцу, розгублено відповіла онука, не розуміючи, чому бабуся так неприязно зустріла її новину.

Дивно мати мовчить. Соломія поспішала додому, щоб поділитися радістю, сподівалася на підтримку.

Мам, а ти чому мовчиш?

Марійка ніби прокинулася, насупила брови й глянула на доньку. Потім, наче злякавшись, кинула погляд у бік бабусі й, важко зітхнувши, відповіла:

Соломійко, бабуся права. Ще рано тобі заміж, треба закінчити навчання. Та й зараз не модно так рано виходити, сумно посміхнулася вона.

Мам, мені байдуже, модно чи ні. Ми з Тарасом кохаємо одне одного, одружимося, а університет закінчимо не хвилюйтесь. А заміж я піду, що б ви там не казали. Ми вже вирішили.

Бабуся не витримала й злісно кинула Марійці:

Ну що, діждалася? Насолоджуйся яблуко від яблуні недалеко котиться. Твоя донька виходить за такої ж голодранця, як і ти колись. Добре, що я вчасно зупинила

Соломія не розуміла. Батька свого вона ніколи не бачила й не знала. Глянувши на матір, побачила, як та ще нижче схилила голову.

Бабусю, мама теж хотіла заміж? За мого батька? підозріло спитала онука.

Бабуся з презиром відповіла:

Та за кого там було виходити? Такий самий убогий студент. Так, я заборонила їй за нього виходити.

Та чому ж убогий? Зате тепер у нього бізнес, несміливо промовила Марійка.

Ти з ним спілкуєшся? здивувалася бабуся. Ось ще чого не бракувало.

Так, спілкуюся. Він знайшов мене в мережі, з викликом відповіла Марійка. Але він живе в іншому місті. Як поїхав після університету до батьків, так там і залишився.

Соломія в шоці дивилася на матір.

Мам, розкажи детальніше. Ви ж із бабусею завжди казали, що він кинув тебе, дізнавшись про вагітність. А виявляється, ви збиралися одружитися? Що тобі завадило?

Мати з бабусею переглянулися. Марійка опустила голову, а Олена Іванівна заявила:

Так, я завадила, грізно промовила вона. Саме я заборонила твоїй матері виходити за цього голодранця. Заради її ж щастя. В мене особисте життя не склалося. Я сподівалася, хоча б твоя мати виправдає мої сподівання й вийде за гідну людину. А вона закохалася в студента, у якого вдома ще троє молодших братів. Що він міг їй запропонувати? Купу родичів і спільний побут?

Соломія в шоці дивилася на них. Виходить, вони весь час брехали про батька, а вона вірила.

Мамо, але чому? Чому ти не боролася за кохання? питала донька, пильно дивлячись їй у вічі.

Марійка сиділа згорблена, не піднімаючи голови.

З ким боротися? знову грізно спитала бабуся. Зі мною? Даремно я поставила умову: або я, або той студент.

Онука не могла повіритиСоломія мовчала, а потім рішуче сказала: “Я не повторю маминої помилки моє щастя важливіше за бабусині заборони,” і в цю мить вона відчула, як важкі ланцюги минулого розпалися навіки.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

десять − десять =

Також цікаво:

З життя1 хвилина ago

Harsh BeetrootThe stubborn beetroot, its deep crimson veins pulsing with an unforgiving bitterness, refused to be plucked until the first light of dawn painted the garden in a soft, forgiving glow.

Dad, would it be alright if we crashed at yours for a couple of months? Jack asked, a hint of...

З життя1 годину ago

The TruceUnder the fragile peace, the once‑warring villages gathered around a shared fire, each whispering hopes that the silence would finally become a lasting tomorrow.

Dont come back, Dad, she whispered, eyes wide and voice trembling. Whenever you go, Mum starts crying and she doesnt...

З життя2 години ago

The Tail‑Wagging PartnerTogether they solved the mystery of the missing biscuits, proving that loyalty and a keen nose can outsmart any thief.

Tom Harding was not despised at the depot; he was simply avoided. He was a sensible man, an experienced lorry...

З життя3 години ago

A Thankless Son Is Worse Than a Stranger (A Simple Tale)

Maggie Reed, an eightyfouryearold granny, was perched on the bench at the bus stop just outside her little terraced house...

З життя4 години ago

“He’ll ruin your whole life,” family warned Natalie against taking her brother under her wing.

Emily, dont rush think it over once more, urged Aunt Lucy, her voice echoing like a windchime in the attic....

З життя5 години ago

All That’s Left AfterShe stared at the empty room, wondering what the silence meant.

Mum, Ill be quick. Twenty minutes, no more James stands in the doorway of the ward, trying to smile, though...

З життя6 години ago

The Comforting Taste of Homemade BreadAs the golden loaf emerged from the oven, its warm aroma coaxed memories of Sunday mornings spent laughing around the kitchen table.

When Ethel finally drifted back to the hamlet, nobody recognised her at first. Thirty years had slipped bythirty years since...

З життя16 години ago

She fed two orphans a warm meal — fifteen years later, a Rolls‑Royce idled at her doorstep.

It was the coldest morning wed had in ages, the sort of bitter chill that makes you think the world...