Щастя не знайдеш у самотності

Ось так, слухай

Не дуже молода, але з іскоркою в очах Оксана Дмитрівна після сніданку вимила чашку з-під чаю, неспішно зварила каву й кинула погляд у вікно.

Скільки років усе те саме. Годинник, віконне скло, розгорнута книжка на підвіконні і самотність. Як же я суму за чоловіком, який так рано покинув мене, часто думала вона.

Десять років тому поховала вона свого коханого. Біль із часом затих, але до самотності так і не звикла. Спочатку вона відчувала його поруч, немов він був поряд, а потім і це минуло. Одного разу вона навіть помітила:

Кохані йдуть не з дому, вони просто тихо зникають із душі, звісно, не одразу.

Останні роки самотність її виснажувала. Вже навіть подумувала знайти такого ж самотнього чоловіка. Оксана Дмитрівна оглядалася навколо, спокійно, без поспіху, зупиняючи увагу на чоловіках.

А що, може, є ще така ж доля, така ж самотня душа раптом думала вона, і від цих думок забувала про самотність, уявляючи, як сидить поруч із чоловіком, а в її втомленій душі заграє ніжна мелодія.

До речі, Оксана давно помітила самотнього полковника у сусідньому підїзді. Її подруга Наталка живе з ним на одному поверсі, а її чоловік, Тарас, дружить із тим відставним офіцером.

Наталка вже давно розповіла Оксані про сусіда:

Василь теж самотній, зауваж, Оксанко, також удівець. Донька в нього є, але живе далеко, рідко приїжджає. Серйозний чоловік, але з моїм Тарасом знайшли спільну мову іноді жартують і навіть їздять на рибалку. Придивись до нього, Оксанко. Ну скільки можна самотність за руку водити? Краще вже удвох

Не знаю, Наталко, як це я перша до нього з таким підійду І потім ініціатива має бути від чоловіка, казала Оксана Дмитрівна.

Такого вона виховання колишня вчителька української літератури, жінка інтелігентна, у елегантному віці. Начитана, з нею цікаво розмовляти.

Василь Іванович, справді, полковник у відставці. Стриманий, високий, сивий, в окулярах. Ходить прямо, немов на плацу, майже не згинаючи коліна. Але вдівець був цікавий. Оксана завжди непомітно проводила його поглядом, коли він проходив повз, киваючи і кажучи одне й те саме:

Доброго здоровя вона теж віталася у відповідь.

Іноді вона дивилася на нього значущим поглядом, але він був незламний. Бабусі на лавці біля підїзду тільки й робили, що обговорювали його. Якщо він проходив повз, відразу починалися розмови.

Чула, що цей полковник отримав контузію в гарячій точці, тому в нього почуття атрофувались, говорила Семенівна.

Та звідки тобі знати, перебивала її Валентина, також пенсіонерка. Мій син розповідав, що тривалі спостереження в оптичні прилади сильно пошкодили його зір, ось і носить окуляри.

Ой, бабусі, а я чула, що в нього проблеми з чоловічою силою, тому й не дивиться на жінок, додала Ганна, нещодавня пенсіонерка, яка вже давно шукала пару.

Розмови про полковника крутилися постійно. Мабуть, тому, що він самотній, а вільних жінок багато. Оксана теж інколи думала про нього.

Цей Василь Іванович сам собі на умі. Цікаво, чим він займається сам удома? Може, як і я, книжки читає Хоча він військовий, напевно, любить дивитися фільми про війну. Я теж їх люблю. Якщо так, то вже є щось спільне. А ще я люблю вірші, ось наприклад:

Смеркає. Прохолода, дрібний дощ. І рідкі прохожі в провулку. Я нікого не чекаю. Ти не прийдеш чомусь люблю вірші про самотність. Чи то тому, що давно сама, чи то просто сентиментальна.

Так і жила Оксана Дмитрівна. Раптом задзвонив телефон вона навіть здригнулась, так захопилася книгою. Побачила, що дзвонить Наталка.

Оксанко, добрий вечір! Чим зайнята? Стій, зараз відгадаю сидиш із книжкою, сміялася подруга.

Так, вгадала, відповіла вона. А чим ще мені вечорами займатися? Дивлюся телевізор, іноді в інтернеті сижу, але більше люблю читати. Ти ж знаєш мою слабкість.

А ми тут із Тарасом обговорюємо плани от чого дзвоню. Ти забула, що завтра в мене день народження?

Ой, пробач, Наталко! Ось дурна голова, зовсім забула, щиро зізналася Оксана.

Дякую, що нагадала, було б дуже ніяково, якби не привітала. Хоча можливо, і згадала б завтра

Та годі, Оксанко, не переймайся. Запрошую тебе завтра до нас. Вирішили трохи посидіти за столом, відзначити, поспілкуватися. Буде кілька знайомих.

Дякую, прийду. Як же без мене? сміялася вона.

Наступного дня Оксана готувалась до гостин. Покрутилася перед дзеркалом, придивилася до свого відбиття: тут зморшки, там трохи обвисла шкіра.

Ну нічого, ще не вечір. У мене просто вік елегантності, посміхнулася собі в дзеркало.

Ближче до вечора піш”,”, сказав він тихо, підвів її з крісла і обережно притягнув до себе, немов боячись, що вона розтане, як той вечірній присмерк за вікном.