Шлюбний сюрприз: вчора він став чоловіком мами.

Ганна — 12, Ігорю — 22, Олесі — 32. Учора він став чоловіком Олесі. Сьогодні вони розповіли про це Ганні.

Дівчинка зачинилася у своїй кімнаті і весь день не виходила. Її намагались покликати, мама підходила до дверей, пропонувала піти разом у кіно, на атракціони, в парк, у гості. Але вона вперто мовчала. Лежала на своєму дивані. Спочатку плакала. Потім заснула. Потім просто дивилася у стелю і думала. А ввечері вона дуже зголодніла і вийшла сама.

Звикала кілька років. Агресивно реагувала на кожне слово матері. Презирливо кривлялася, спостерігаючи їх разом. Була вперта, грубила, ненавиділа.

Мамина молодша сестра намагалася з нею поговорити. Але та не піддавалася. Подумувала втекти з дому. І одного разу таки втекла. До ночі сиділа на сходах сусіднього будинку, які вели на горище. Потім замерзла і вирушила до тієї самої сестри.

Коли за нею приїхала мама, дівчина вже зігрілася і повечеряла. Мама була з трясучими руками і заплаканими очима. Вона приїхала одна.

Додому поверталися на таксі. Вона бачила мамин профіль. Мама виглядала старою. А він був привабливим.

Того разу він вперше зник на місяць. Дівчина не питала маму ні про що. Мама нічого їй не розповідала. Але вдома стало, як колись. Лише вона і мама. Відносини поступово теплішали. І дівчина заспокоїлася.

А потім він знову з’явився в їхньому житті. Молодий чоловік мами. І дівчина змирилася з тим, що він приходить у їхнє життя назавжди.

Ганні — 18, Ігорю — 28, Олесі — 38. Вона якось передавала йому ніж через стіл. Вони обідали. І навмисне затримала свою руку в його руці трохи довше, ніж зазвичай. І дивилася прямо в очі. Він теж дивився їй у вічі. Мама зблідла і опустила голову. Усі доїдали мовчки.

Одного разу, коли мами не було вдома, вона підійшла до нього, притиснула чоло до його спини і затримала подих. Він на секунду застиг, потім повернувся, легенько відтіснив її, трохи потрусив за плечі і попросив не дуріти.

Вона розплакалась. Чому-чому? Що ти в ній знайшов? Вона ж стара! У неї зморшки на шиї, ти хіба не бачиш? Навіщо тобі стара?

Він приніс воду, посадив її в крісло, накрив пледом. І вийшов, гучно зачинивши двері. Вона сиділа, ковтала сльози, розуміючи, що треба йти жити у гуртожиток або знімати квартиру. Її тільки що відштовхнули, як кошеня. Зневажили. Принизили. Відкинули.

Він був гарний. Він їй снився. Він не приходив додому. Мама мовчала. Вони обидві ходили по дому, як тіні.

Він повернувся через декілька днів. Мами не було, вона знову була одна. Сиділа за столом на кухні, пила чай і писала конспект.

Він сів навпроти, а її серце затрималося на мить. Він сказав втомлено, дивлячись їй в очі: я люблю твою маму, змирися з цим, не тебе, твою маму, і давай більше не повертатимемося до цього і не будемо надривати собі нерви, ти ж доросла дівчина.

Він ні разу не відвів очей, поки говорив.

Доросла дівчина пролежала всю ніч із сухими очима і пустою головою, а вранці натрапила на нього і маму на кухні. Вони цілувалися. Її знудило, і вона ледве встигла добігти до ванної.

Місце в гуртожитку знайшлося. Мама просила повернутися. Потім через деякий час дала їй гроші на квартиру.

Ганні — 25, Ігорю — 35, Олесі — 45. Як не дивно, стосунки майже налагодилися. Вона приходила в гості. Вони разом обідали, розмовляли і сміялися. Мамина сестра одного разу сказала їй: нарешті ти подорослішала.

Мама була щаслива, вона була спокійна, він так само був гарним. Ні, він був дуже гарним. Занадто. Вона ловила себе на думці, що порівнює всіх своїх залицяльників із ним. І їй ця думка не подобалася.

А потім у неї трапилося нещасливе кохання. Безнадійне. Він був одружений і не збирався покидати сім’ю. А вона його кохала. Караулила на роботі. Плакала. Не хотіла бути “дружиною в обідню перерву”. Все відбувалося гірко, розривно, боляче. Він возив її на море. Дарував подарунки. І дивувався, невже їй цього мало? Невже обов’язково треба все це вкласти в якийсь формат, попередньо походивши у фаті? І зубні щітки у склянці. У нього це вже було. Навіть найбільше кохання перетворюється на нудний захід, коли люди постійно миготять одне перед одним, вирішуючи спільні побутові проблеми.

Вона не погоджувалася, вперто качала головою. І пам’ятала, як її маму цілував чоловік на кухні. А вона, дурна, бігла у ванну, де її вивертало від огиди. Як вона не розуміла, що життя удвох може бути іншим? Красивим. Спокійним. Справжнім.

Того року її лихоманило сильно. Вона рідко навідувалася додому. Декілька разів зустрічалася з мамою в кафе, кілька разів заскочила до них. Мама трохи схудла. Воно й зрозуміло — мама завжди дуже серйозно за собою слідкувала. У мами все ще був гарний чоловік і вона, доросла і вже все розуміюча, остаточно відчула свою маму.

Ганні — 28, Ігорю — 38, Олесі — 48. Їй трапилася робота в іншому місті, і вона поїхала. Вірніше, роботу в іншому місті вона шукала сама. Рятуючись від попередніх важких стосунків, які вкрали у неї майже три роки життя.

На новому місці вона освоїлася. Заспокоїлася. І навіть зав’язалися романтичні стосунки з колегою. Неодруженим і симпатичним. Мабуть, настав час виходити заміж, мати дітей. І щось вирішувати зі своїм життям.

Чоловік мами приїхав у відрядження в її нове місто. Вони пішли разом обідати. Їй було легко і весело. Вона детально розповідала йому про своє нове життя, запитувала про справи, про маму. Він відповідав. Вона перевела погляд на його руки і гостро, фізично, відчула, як хоче, щоб він її обійняв…

Він, здається, зрозумів. Замовк. Підбирав слова. Боявся образити. Все ж сказав. Він любить її, маленьку вперту дівчинку, він знає і відчуває її біль, образи, бажання, вони завжди будуть добрими друзями, і вона завжди зможе розраховувати на його допомогу.

Обом було ніяково. Вона стряхнула головою і засміялася: ну й справді, чого вона від нього хоче?

Потім він подзвонив і сказав, що мама хвора, чекає на неї. Вона відразу зателефонувала мамі, у неї був втомлений, але бадьорий голос. Звісно, моя дівчинко, можна на вихідні. Не на ці, так, роби свої справи. Давай на наступні. Так, буду рада тебе бачити, дуже скучила. А ти пробачила мене, несподівано запитала мама. Ну, за нього пробачила? Він тобі подобався, я це помітила і зрозуміла одразу. І я сто разів шкодувала, що так усе вийшло. Пробач мене, прошу. Менше всього я хотіла завдати тобі болю…

Потім він знову подзвонив і сказав, що мама в клініці. І треба їхати. Два дні її відрядження, і вона приїде. Два дні — це не довго ж, правда? Не довго, приїжджай, якраз будуть аналізи і діагноз.

Вона приїхала. До мами вже не встигла. Він стояв у лікарняному коридорі з порожніми очима. Гарний і неземний. Важко на неї глянув. І відвернувся до вікна.

Після похорону вона ходила по квартирі, як привид. Перекладала речі, бралася перемивати чистий посуд, заварювала по кілька разів і виливала остиглий чай, мила вікна.

Він теж чимось зайнявся. Приходив пізно з роботи. Не вечеряв. Тихо пробирався до спальні.

Одного разу, коли його не було, вона заглянула туди. Пахло маминими парфумами і колишнім щастям. У неї занило серце, коли вона побачила мамини фотографії на комоді, на стіні, на покривалі… Різко закрила двері.

Подумала, що вона так нічого про них і не зрозуміла. Подумала, що вже ніколи й не зрозуміє…