Connect with us

З життя

Схоже, сьогодні я бачила твого колишнього чоловіка

Published

on

— Здається, я сьогодні бачила твого колишнього чоловіка, – зітхнула Валентина Данилівна, скидаючи зимові чоботи.

Тим часом Оксана роздягала близнюків після прогулянки з бабусею.

— Одного чи з новою коханою?

— Один був. Хвилин п’ять стояв, дивився, як я візочок на дитячому майданчику катаю, а коли я звернула на нього увагу, швидко розвернувся і пішов. Можу помилятися, звичайно, але дуже схожий. Він дзвонив, дітьми цікавився?

Оксана насупилася.

— Дзвонить через день. Я слухавку не беру.

— Чого це ти? Може, помирилися би!

— Він мене вагітну кинув заради якоїсь приблуди, про що мені з ним розмовляти?!

Донька почала заводитись, але Валентину Данилівну це не зупинило.

— Так, може, він хоче дітей побачити? Даремно ти так! Дивись, і помирилися би заодно.

“І мені не довелося б до вас навідуватися щотижня,” – подумала бабуся вже про себе.

— Він прекрасно знає адресу! Якщо справді захоче – прийде. А миритися я з ним не збираюся, мені зрадники не потрібні.

— Ой, Оксано, в твоєму становищі не варто виставляти напоказ зайву гордість! Наробили дітей разом, разом і розрульте.

— То ти би тата простила?

— Знайшла що порівнювати! Твій батько мене на руках носив і завжди мріяв про велику родину. На жаль, у Господа на нього були свої плани… А у вас що? Ех! – махнула рукою Валентина Данилівна і попрямувала в ванну мити руки, – Все шкереберть.

Після місяця майже безперервного перебування з новонародженими онуками, Валентина Данилівна зрозуміла, що в такому режимі довго не протягне. До того ж, собака Пушок, залишений нею у подруги, сильно сумував і майже нічого не їв. Тому Оксана залишила свої спроби переконати маму здавати її квартирку в Луцьку, наводячи такі доводи, як: “а чого їй простоювати”. Зрештою, вона пожаліла Валентину Данилівну і запропонувала навідуватися до них три дні на тиждень, щоб новоспечена матуся могла хоч трішки прийти до себе.

Валентина Данилівна прилягла поруч із 4-місячними онуками. Малі товстуни! Ох, скільки ж з ними мороки! Очі Павлуся вже стали набувати карого відтінку, і волосся росло темне, кучеряве, як у тата, а у Полінки яскраво-блакитні очі, як у ллянки, і волосся біле, пухнасте… Різні дітки. Несхожі. Одна біда – щічки всіяно червоними, шорсткими плямами діатезу. А як почнуть кричати… Мама не горюй!

— Мені здається, що не на Пушка у них алергія, – припустила Валентина Данилівна, – що з ним, що без нього – все обсыпаны. Зря ты собаку обидела.

— Прям так уже обидела! Він тварина, мам, не перебільшуй. А щодо алергії ти, швидше за все, права. – Оксана ніби навіщось поправила й так гарно надітий бодик на Павлусі і невпевнено ковзнула поглядом по матері.

“Помнеться, чогось уже вигадав” – здогадалася Валентина Данилівна і виявилася права.

— Я тут знаєш, про що думала… – завела Оксана, – може мені на півставки вийти? З іпотекою, звісно, тепер легше стало завдяки маткапіталу, але допомога у мене мізерна, та й аліменти маленькі. Від декретних майже нічого не залишилося, а витрат з цими дітьми багато!

— І не проси! – жахнулася Валентина Данилівна. – Я не справлюся з ними одна, ти в своєму розумі? Хочеш мене раніше часу в могилу звести? Так я вже зрозуміла яка ти, зрозуміла, доню… Егоїстка, ось що! І не ображайся. Совість треба хоч трохи мати! Не бачиш, що я і так… з останніх сил… Все для тебе! Навіть Пушка залишила! – захвильовано й уривчасто мовила мати. Вона теж здавалася собі поганою, огидною егоїсткою. Про себе, врешті-решт, в першу чергу осмілилася подумати, а не про кровиночку 35-річну!

Валентина Данилівна глянула на доньку – та опустила голову. Продовжила:

— Не розумієш, ні. Та й Бог з тобою!

— Мама, ну чого ти так…

— Я, власне, не за себе переживаю, а за собаку! Кому він потрібен, крім мене? Засумує, помре, а ж іще не старий.

У Валентини Данилівни виступили сльози.

— Вічно ти перебільшуєш! – обурилася Оксана.

— Ні, я на відміну від тебе тверезо дивлюся на речі. Крім того, який сенс тобі виходити на півставки? З тебе ж знімуть допомогу по догляду за дітьми!

— Я не на свою роботу, а так… В магазин один. Двічі на тиждень неофіційно. Знайома запропонувала. Ладно, мам, забудь. Ти права, з ними дуже важко. Тільки от як бути з цими грошима не знаю.

Оксана запустила в волосся пальці, розтріпала себе і впала на ліжко.

— Веня буде дзвонити – не вигадуй, візьми слухавку. Він тобі потрібний. Саме зараз потрібний. Чуєш?

Донька пробурмотіла щось невиразне. В квартиру влетіла після школи Мирослава. Дівчинка дуже любила, коли бабуся була у них. Їй одразу ставало весело і легко на душі.

— Всім привіт! Я їсти хочу просто страшенно, згодна навіть на крокодила!

У якості експерименту перед Новим Роком Пушка взяли з собою в місто. За пару днів спільного перебування малюкам гірше не стало. Онука Мирослава обціловувала собаку, а у святковий вечір зав’язала йому на нашийник золотистий бантик. Валентина Данилівна помітила, що донька дуже старається з наведення краси перед дзеркалом. Накинула сукню, колготи, зробила макіяж, з зачіскою стоїть вигадує… Та й стіл накрила зовсім не на трьох.

— До нас хтось прийде чи що? Для кого ти так стараєшся?

— Чому стараюся? І не стараюся я зовсім! Просто хочу зустріти Новий рік красивою, – парирувала Оксана, фарбуючи губи, і потім додала нехотячи: – Веня прийде. Напросився-таки. Але я не для нього причепурилася! Ще чого!

Веніамін з’явився через півгодини з подарунковим мішком. На його схудлому обличчі бігали тіні зніяковілих почуттів: провини, очікування, готовності відбивати закиди колишньої дружини. Він зробив незграбну спробу бути веселим і безтурботним.

— Всіх з наступаючим! На вулиці морозець хоч куди! – усміхнувся він на всі 32.

Оксана махала на нього густо нафарбованими віями і тільки-но відкрила рот, як вибігла ошелешена Мирослава. Вона не бачила батька з весни і не знала, що він сьогодні прийде. Веня розкинув руки для обіймів. Він явно здивувався тому, як подорослішала старша донька.

— Мирослава, яка ти красуня! Дай я тебе обійму!

Мирослава підбігла… І з усіej сили, як юна тигриця, забила кулачками по його розкинутих руках.

— Ненавиджу! Ти мені не тато! – вигукнула дівчинка і сховалася в своїй спальні, з усього розмаху грюкнувши дверима.

Тут же в два голоси заревіла двійня і Оксана кинулася до них.

Веня принишк і запхав спекотну куртку в шафу. Валентина Данилівна хмикнула, не втримавшись:

— Ну, а чого ж ти хотів? Невже іншого очікував? Ах ви, батьки…

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

1 × 5 =

Також цікаво:

З життя28 хвилин ago

Бездомна і голодна: Як я прихистила жінку, а сама опинилась за воротами

**«БЕЗДОМНА І ГОЛОДНА»**: Вивіска, яку тримала жінка, яку я приютила — але того ж дня вигнали й мене з мого...

З життя1 годину ago

Час виправити помилку

**Щоденниковий запис** Сьогодні був важкий день. Я ніколи не думала, що все обернеться саме так. Озвіріло згадую, як усе почалося....

З життя2 години ago

Болюча пам’ять, що не зникає

Больно пам’ятати, неможливо забути Квітень тішив теплом, а на початку травня раптом похолодало, два дні навіть сніг ішов. Наближалися святкові...

З життя3 години ago

«Що буде, якщо батьки справді розійдуться?» Вовку охопила тривога, а сльози нав’язались на очі.

«А якщо батьки справді розлучаться?» Від цієї жахливої думки в Олежка закрутило живіт і захотілося плакати. Троє друзів йшли зі...

З життя3 години ago

День між двома ночами

**Дві ночі і один день** Ярослава раз-по-раз поглядала на годинник. Час повз, мов равлик, повільно й важко. До кінця робочого...

З життя4 години ago

Загадка давнього зображення

**Таємниця старої фотографії** Олег та Марійка навчалися в одній групі. Звичайна дівчина, нічим не вирізнялася. Але чи то час закохатися...

З життя4 години ago

Привіт, ви чуєте? Дозвольте відкрити вам новий світ…

Алло, ви мене чуєте? Просто хочу відкрити вам очі… Соломія сиділа за кухонним столом, думаючи, що робити далі. «Пробачити не...

З життя5 години ago

Подорож серед хмар

Похід по хмарах З сірого неба сипав дрібний дощик. Данило підставив обличчя, і шкіра миттєво вкрилася краплинами води. Він із...