Справжній герой

Олександра з Миколою зустрічалися два роки. Мама Олександри вже почала хвилюватися, що донька марнує з ним час, до весілля справа так і не дійде. Сам Микола казав, що поспішати нема куди, встигнуть, їм і так добре разом…

Минуло літо, з дерев облетіло листя, вкривши тротуари золотим килимом, почалися дощі. І одного з дощових та похмурих жовтневих днів Микола раптом незграбно зробив Олександрі пропозицію, подарувавши скромне маленьке кільце.

Вона обхопила його за шию і прошепотіла на вухо: «Так», а потім надягла кільце на палець і радісно вигукнула: «Так!», піднявши руки угору і підстрибуючи від щастя на місці.

Наступного дня вони пішли до ЗАГСу і, ніякуючись, подали заяву. Весілля призначили на середину грудня.

Олександрі хотілося весілля влітку, щоб усі бачили, яка вона гарна у білій сукні. Але сперечатися з Миколою не стала. Раптом відкладе до наступного літа, а потім і передумає. А вона його любить і не переживе розставання.

У день весілля лютувала справжня завірюха. Вітер розчесав ретельно закладений волосся. Повітряна спідниця білої сукні надувалася дзвоном, і здавалося, наступний порив підхопить красеню-наречену і віднесе далеко-далеко. На ґанку Микола підхопив щасливу дружину і на руках доніс до машини. І ніщо — ні завірюха, ні розкудерькане волосся — не могло зіпсувати радості закоханих.

Спочатку Олександра купалася в любові та щасті. Здавалося, так буде завжди. Ні, були й невеликі сварки між молодими, але вночі вони швидко мирилися і кохали один одного ще сильніше.

Через рік у щасливій молодій сім’ї народився Данилко.

Хлопчик ріс спокійним і кмітливим на радість мамі й татові. Микола, як і більшість чоловіків, мало допомагав Олександрі доглядати сина, боявся брати малого на руки, а якщо і брав, то Данилко починав ревіти, і Олександра швидко його забирала.

— Ти вже сама з ним, у тебе краще виходить. Ось підросте, тоді й буду з ним у футбол грати. Я краще забезпечуватиму вам життя, — говорив Микола, але його зарплати ледь вистачало на трьох.

Данило підріс, пішов до садочка, Олександра вийшла на роботу. Але грошей не прибавилося, накопичити на перший внесок за квартиру в іпотеку так і не виходило. Почалися претензії, подружжя сварилося, докоряючи один одному в зайвих витратах. Легко миритися, як раніше, у них уже не виходило.

— Усе, набридло. Працюєш-працюєш, а тобі грошей усе мало. Ти їх, чи що, їси? — роздратовано спитав одного разу Микола.

— Ти їси, — зі злістю відповіла Олександра. — Дивись, який живіт відростив.

— Тобі мій живіт не подобається? Ти теж, знаєш, змінилася. Я одружився на гарній метеликові, а ти в гусеницю перетворилася.

Слово за слово вони посварилися навіть сильніше. Олександра, стираючи сльози з вій, пішла за Данилком до садочка. На зворотному шляху, слухаючи беОлександра раптом зрозуміла, що її справжнє щастя — не в минулому, а в теперішньому, поруч із сином, який ніколи не зрадить.