Старенька жінка чекала в коридорі лікарні.

В коридорі жіночої поліклініки на лавці сиділа літня жінка. Поряд з нею сиділа тендітна дівчинка 15-ти років у короткій спідниці, з-під якої стирчали худі коліна. Бабуся привела онуку на аборт. Бабуся постійно важко зітхала. Онука злякано озирнулася. Поряд з нею стояла сумка. Підійшла жінка, років 30, і присіла поруч.

– Ви в цю кімнату?
– Так… А скажіть, це не боляче?
– Неприємно, звісно, але там знеболюють. Головне, це швидко, хвилин 5, якщо термін малий. Так кажуть, я тут вперше. І сама боюся, якщо чесно. І розумію, що дитина ні в чому не винна…
– Господи, ну як же так сталося… Розумієте, це моя онука, навчається в 9 класі, і хлопець її обманув, залишив… А вона вагітна. Він нічого знати не хоче про дитину. А що нам робити? Їй же школу треба закінчити… Батьків у неї немає, я сама її виростила… Ох, яке це горе…
– Бабусю, досить вже, не рви мені серце, і так важко… Он дівчина сказала, що не боляче буде, раз — і все…
– Ох, онучко, там же дитина у тебе жива, а ти раз — і все… Дитина ні в чому не винна, правильно дівчина сказала. Знаєш що, вставай, ходімо, нічого, виростимо. У війну теж народжували, і нічого. Впораємося. І Петрик твій не потрібен, ще й називається батьком… Вставай, бери сумку, ходімо додому, нічого нам тут робити.

Дівчинка наче цього й чекала. Вхопила сумку та рушила до виходу, бабуся пішла слідом. Дівчина, що сиділа на лавці, усміхнулася, дивлячись їм услід, думаючи про щось своє…

Двадцять років потому

– Мамо, я люблю його, у нас все серйозно, повір! Діма — гарний хлопець, у нього велике майбутнє!
– Ну яке там майбутнє, якщо ви одружитеся… Закінчите університет, а там видно буде!
– Мам, нам вже по 20 років, не маленькі. Весілля навчанню не завадить, тим більше, ми не будемо витрачати гроші, розпишемося і все, навіщо нам ці формальності. Повечеряємо в ресторані з батьками Діми і його бабусею та й усе, з друзями потім самі відзначимо. Діма бабусю дуже любить, вона його виростила.
– Ох, Машенька, ну чого не зробиш заради коханої доньки! Треба ж нам познайомитися з батьками Діми, будемо свахами, як-не-як…
– Запроси їх у гості, мамо…
– Доброго дня, заходьте! Я Машина мама, Юлія. Сідайте за стіл…

Дивлячись на Дімину бабусю, Юлії здалося, що вона її десь уже бачила. Мама Діми, Аня, була дуже молодою, виглядала трохи старшою за сина. У розмові з’ясувалося, що вона народила його у 16 років, від однокласника, який спершу відмовлявся від дитини, а потім був змушений одружитися на Ані, щоб не сісти в тюрму. На папері лише вони були чоловіком і дружиною, не жили разом, а згодом і розлучилися.

– Ви знаєте, Юліє, соромно визнавати, але ми ж хотіли позбутися спочатку Дімочки… Анька ж ще дітьо, якою би вона матір’ю стала… Батьків у неї не було, мати померла молодою, а батько в тюрмі загинув. Я її сама виховала. І от принесла в подолі… Куди ж народжувати, кому?

Коли прийшли вже в лікарню, чекали на процедуру, підійшла одна дівчина. Також на аборт. Каже, діти ні в чому не винні, і мене ніби по голові вдарило, хіба ж можна дитя убивати невинне… Це був знак згори зупинитися, і вберегти Дімку.

Дівчину ту сам Бог, мабуть, послав. Ми з Анькою пішли з лікарні додому. До останнього вона ходила в школу, закінчила 9 класів, а більше нам і не потрібно було. Народився Діма, я з ним сиділа, а Аня ходила в училище, вивчилась на кондитера. Петро, батько Діми, не допомагав ніяк, і його батьки теж.

Нічого, справилися. Потім Анька вийшла заміж за добру людину, дочку ще народила. Пече тепер торти на замовлення, і непогано заробляє. Ви не переживайте, якщо Діма з Машею одружаться, їм є де жити, квартиру їм свою віддам, а сама до Ані переберусь. Отака в нас історія.

Юлія не вірила своїм вухам. Це були ті самі бабуся з онукою, які пішли з лікарні. Адже завдяки їм, вона наважилася залишити дитину, свою улюблену Машу…

Після розмови з бабусею тоді їй раптом стало спокійно, вона зрозуміла, що треба народжувати, все буде добре. Дитина була від одруженого чоловіка, який був її першою любов’ю. Життя розвела їх в різні сторони, і коли вони знову зустрілися, він був уже одружений. Лише один раз вони бачилися, після чого вона зрозуміла, що вагітна.

Сім’ю йому вона руйнувати не хотіла, про дитину нічого не сказала, вирішивши, що не має права народжувати, псувати життя і собі, і дитині.

Налаштувавшись на аборт, Юлія заспокоювала себе, що так буде краще. Але бабуся з онукою за 5 хвилин поміняли її думку на цю тему. Якщо вже вони впораються, то вона тим більше. Вона вирішила, що це знак згори.

Юлія пішла з лікарні слідом за ними. Вагітність і пологи пройшли добре, народилася її єдина донечка, найлюбіший чоловік на Землі.

І от їх знову доля звела. Тільки тепер з радісного приводу. Діти, яких могло не бути, збираються одружитися. Хіба це не знак долі?

Часто люди отримують знаки згори. Хтось прислухається, хтось ні. Інколи достатньо 5 хвилин, щоб змінити своє життя. Наприклад, рішення залишити дитину, яку не хотіли, не очікували. А потім життя не уявляють без цієї дитини, і з жахом думають, що її могло і не бути…

Всяке в житті буває, але якщо відчуваєте, що робите помилку, не поспішайте, адже іноді 5 хвилин багато вирішують…