Connect with us

З життя

Супутниця: Історія про дружбу та подорожі разом

Published

on

Ось і посадку оголосили, і Дмитро вийшов на перон. Після тижневого відрядження повертався додому. Зайшов у плацкартний вагон, знайшов своє нижнє місце. Поки влаштовувався, почув, як хтось важко дихаючи йде вагоном. Обернувся літня жінка з валізкою на колесиках, більше схожою на рюкзак, у осінньому пальті та кольоровій хустці стояла навпроти, намагаючись віддихатись.

«Ну от, подумав Дмитро, бабуся, мабуть, моя сусідка, зараз почне випрошувати нижнє місце».

Подивись, сину, у мене, здається, нижнє, віддихнувши, попросила пасажирка.

Місце справді було нижнє. Вона засуєтилась, розкладаючи речі. Дмитро помітив, що сусідці десь за сімдесят. «Оце так, подумав він, і в такому віці їздять, чого вдома не сидиться?»

Жінка нарешті сіла на свою полицю, склала ручки в зморшках на колінах. У вагон заходили люди, але на верхні місця їхнього купе ніхто не зайшов. Дмитро вже змирився, що доведеться їхати з літньою сусідкою, з якою й поговорити ні про що.

Потяг рушив. Незабаром зявилася провідниця принесла білизну. Жінка одразу ж заходилась стелити, акуратно розправляючи простирадло. Потім знову сіла й перша заговорила:

Не звикла я до таких ліжок, вдома в мене мяка постіль, а тут боки помну. З молодості не їздила, вже й не сподівалась, що колись поїду.

Дмитро кивнув і мовчав.

Мене Ганна Іванівна звуть. А вас як називають?

Дмитро.

А по батькові?

Олегович. Можна просто Дмитро.

Ну, гаразд, ти ще молодий, можна й по імені. У гості їдеш?

Чому в гості? здивувався Дмитро. З відрядження додому повертаюся.

Отак! Додому це добре. А я ось із дому на старість літ. Жінка раптом замовкла й почала дивитися у вікно. Дмитрові здалося, що в очах зявилися сльози, хоча вона й не плакала. Йому раптом стало соромно, що так неввічливо повівся зі старенькою.

А ви теж додому, чи із дому? Вирішивши помякшити свою холодність, запитав він.

Із дому, сину, із дому Ось і незвично мені їхати лише добу, а тривожно якось.

А до кого їдете?

До доньки, Ганна Іванівна дістала з кишені хусточку й витерла сльозу.

То радіти треба, а ви плачете.

Та я й радію пять років із донькою не бачились, думала, може, й більше не побачу.

Розгубилися, чи що?

Розгубилися, сину, за власною волею. Характер у нас обох був гарячий, гордість заважала жити мирно, от і не бачились стільки років. Як тільки донька підросла почали сваритись. Без батька її виростила, усе було: й кричали, й ображались. Заміж перший раз назло мені вийшла, але не склалось. А я її не підтримала добрим словом, лише докоряла ось і сварились усі роки. Онучку проти мене налаштувала, усе робила мені навперейми. А пять років тому продала квартиру, поїхала й не сказала куди. Я й у поліцію ходила, розпитувала переживала, адже вона ж із онукою поїхала.

Потом вона знайшлась, написала, що в неї все добре, що знову вийшла заміж, але щоб я не шукала її й ніколи не приїжджала. І ось із цим тягарем на душі я й жила ці роки. За цей час зрозуміла, що теж була не права. Нехай вона мене не слухала, але ж це моя рідна дитина.

А рік тому прийшов лист від доньки. Написала, де живе, що з чоловіком давно розійшлася, що сама вже бабусею стала й питала про моє здоровя. Я цілу ніч проплакала, а потім відписала, що життя без них для мене не життя. Потім перетелефонувались, поговорили й зрозуміли, що провини були з обох сторін.

У онучки дитина народилася отже, у мене є правнук. Олена, моя донька, допомагає їй, не може вирватись, от і запросила мене до себе. Ось я й наважилась у гості до неї поїхати хто знає, скільки мені ще часу залишилось, здоровя вже не те, тим більше тиск мучить так хочеться побачитись.

Дмитро мовчав чужа історія глибоко вразила його. Він задумався про свою матір, яку відвідує рідко. Мати живе в селі, там же й старша сестра Дмитра завжди думав, що сестра догляне за нею. А тепер після розповіді сусідки в грудях занило, навалився жаль адже він син, мати сумує за ним, хоче бачити частіше.

Дмитро всю дорогу спілкувався з Ганною Іванівною час проминув непомітно. Він допоміг сусідці вийти з вагона, помітив, що до них йде гарненька жінка, тривожно поглядаючи в їхній бік. Дмитро відійшов. Дві жінки зустрілися поглядами, кинулися одна до одної й довго не могли розійтись. Обидві плакали. Зустріч була настільки зворушливою, що Дмитро вже не сумнівався у них усе буде добре.

Він відійшов убік захотілося курити. Та й взагалі якось схвилювався. Дістав телефон і набрав номер матері. Чомусь просто захотілося сказати:

Мамо, я приїхав. У вихідні

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

дванадцять − 1 =

Також цікаво:

NO29 хвилин ago

De sa jeg var gjest i mitt eget hjem

Regnet slo mot vinduene i stua da jeg skjønte at Line kom til å ødelegge enda en middag. Klokka var...

UA1 годину ago

Мама сказала одне слово — і я перестала боятися

Коли у двері нашого будинку в Брюховичах подзвонили, я саме стояла по лікті в гарячій воді. На лівому стегні висіла...

NL1 годину ago

Mijn dochter had een blauw oog en stond in de keuken te schrobben terwijl haar man en schoonmoeder aan tafel zaten — ik hoefde maar één telefoonnummer te draaien

Het eerste wat ik hoorde toen ik de hal van de villa in Aerdenhout binnenstapte, was mijn zes maanden oude...

ES1 годину ago

Tres días en un bus y el olor a comida que casi me mata

Manejé de Nuevo Laredo a Houston una sola vez. Fue suficiente para jurar que nunca más. Desde entonces, para cualquier...

CZ1 годину ago

Vánoční dárek, který nebyl pro mě

Ve tři čtvrtě na dvanáct, na Štědrý den, mi na telefon přišla fotka. Děti konečně usnuly — Natálka s horečkou,...

PL2 години ago

Trzy minuty do Wigilii

Kiedy otworzyła tamto zdjęcie, było jedenaście minut przed północą. Kinga nawet nie miała siły zdjąć mokrego ręcznika z ramienia —...

HE2 години ago

שרשרת הזהב

שלושים ואחת בדצמבר, אחת־עשרה וארבעים בלילה. ירד גשם דק על חיפה, כזה שמרטיב עד העצם בלי רעש. התאומים בערו מחום...

HU2 години ago

Visszaadom a kulcsot

Huszonharmadika volt, este fél tizenkettő. Odakint nyirkos decemberi szél rázta a csupasz diófa ágait, a soproni hegyoldal csendes utcáján már...