Свекруха, що потребує допомоги: місяць очікувань і змін

Свекруха півроку тому переїхала до нас. В неї є власний будинок, і вона цілком може сама про себе доглядати, але вмовила сина, що їй потрібна допомога. Мовляв, їй страшно, самотньо, тому він терміново перевіз її до нашої двокімнатної хрущовки.

Марія Іванівна — жінка з характером, як кажуть, «не з цукру». Вона завжди прагне бути в центрі уваги, навіть якщо для цього доведеться піднести скандал. Поки був живий її чоловік, вона до нас не чіплялася. Я була щаслива, адже за всі роки шлюбу так і не змогла знайти з нею спільну мову.

— Ой, дитинко, перед приходом чоловіка треба виглядати краще. Я навіть у свої роки такого собі не дозволяю. І м’ясо ти готуєш якось не так – може, записалася б на кулінарні курси, раз мама не навчила?

Такі перли постійно летіли в мою сторону. За її словами, вона все робить ідеально, а в мене, мовляв, руки з того місця ростуть. Раніше ми бачилися лише святками, і я мовчала, терпіла, але тепер, коли її витівки доводиться сприймати щодня, стало набагато важче.

Свікор помер торік. Ми знали, що так колись станеться, адже він довгі роки лікувався від онкології. Після смерті чоловіка на свекруху було страшно дивитися — вона нічого не їла, не пила, ходила, як тінь. Перший місяць ми її навіть одну не залишали.

Але з часом рідня прийшла до тями і повернулася до звичайного життя. І знову почала мені грубіянити та причеплятися. Для мене це був знак — одужала. Тільки я даремно раділа, бо невдовзі вона почала виїдати синові мізки, що їй важко жити самій.

— Я почуваюся самотньою і нікому непотрібною. Мені страшно в будинку, ще й тахікардія почалася. Може, пожили б разом? — ридала вона.

Чоловік не горів бажанням, але здався. Постійні дзвінки й історії про її скрутне становище перемогли його. А ось я стояла на своєму до останнього. Жити зі свекрухою я не хотіла категорично. Та ще й вона пропонувала переїхати до неї, бо в неї більший будинок. Може, і так, але там я точно не буду господаркою. Та й наша квартира в самому центрі — зручно до садочка і на роботу їздити.

Я точно знала — піддаватися на її витівки не варто, бо на своїй території вона мене просто з’їсть. Чоловік намагався мене зрозуміти, але мати — є мати. Він обіцяв, що зробить усе, щоб її переїзд був тимчасовим, що ставитиме її на місце й слідкуватиме, щоб вона до мене не чіплялася.

Ми живемо разом уже півроку. Наші з чоловіком відносини погіршилися настільки, що справа йде до розлучення. Я стала нервовою, дратівливою, бо метушилася коло свекрухи, як служниця.

Зроби їй чаю, виведи на прогулянку, ввімкни серіал… А потім ще вислухай тираду про те, що ніхто їй уваги не приділяє. А якщо щось зробиш не так — вона зараз же грає сердечний напад і вимагає викликати швидку.

Ми з чоловіком хотіли поїхати на море, але свекруха влаштувала істерику, що ми її знову кидаємо. Мовляв, треба брати її з собою. Але мені такий відпочинок не потрібен. Чоловік лише плечима знизує, а я розумію — моє терпіння добігає кінця. Якщо для нього мати важливіша за мене – що ж, будемо розлучатися.