Свекруха з валізою: стежитиму за порядком у вашому житті

— Я планую з вами пожити та переконатися, що все йде належним чином, — свекруха передала валізу синові та пішла наводити порядок.

Оксана і Василь були щасливі у шлюбі вже п’ять років. Спочатку вони не поспішали заводити дітей, оскільки підходили до цього питання свідомо. І ось на річницю весілля, нарешті, прийняли важливе рішення.

— Я готова, — усміхнулася Оксана. — Дуже хочу дитинку.

— Гадаю, зараз саме час! — відповів Василь. Він влаштувався на добре оплачувану роботу, ремонт в квартирі завершено, і ніщо не заважало появі первістка. От тільки завагітніти не вийшло відразу. Довелося обстежитися, відвідати лікарів і навіть звернутися до нетрадиційної медицини. Це порадила свекруха, помітивши, що невістка все ніяк не може порадувати сина двома смужками на тесті.

Після новини про те, що вони планують дитину, Валентина Іванівна почала активно влаштовуватися в життя сина й невістки. Жодні вихідні не обходилися без її дзвінків і запитань:

«Ну коли вже?»

«Знову не вийшло?»

«Все робите не так!»

«Всьому вас треба вчити!»

Все закінчилося тим, що Валентина Іванівна приїхала до невістки та заявила:

— Ось адреса травниці. Завтра вона тебе чекає.

— Валентино Іванівно, я до таких речей ставлюсь з обережністю. Ми вже краще традиційним способом все вирішимо.

— Я знаю ваші традиційні методи! Усі гроші витратите на лікарів, а користі ніякої!

— Я людина віруюча і до травниці не піду, — відповіла Оксана. Свекруха скривила губи, але промовчала, і Оксана думала, що питання закрито. Проте Валентина Іванівна придумала, як по-іншому підійти до ситуації. Вона розповіла синові про чудесне вирішення всіх проблем, обіцяла швидкий результат і наполягла на своєму.

Василь на диво швидко прийняв сторону матері і натиснув на Оксану.

— Їдь. У цьому немає нічого поганого. Вона ж не відьма, а просто травниця. Не впирайся. Мама поганого не порадить, — сказав чоловік, фактично змусивши Оксану поїхати до травниці.

Оксані довелося скоритися. Їй не хотілося сваритися, тим паче вона розуміла, що і свекруха, і чоловік стараються заради загального блага.

Травниця Оксані не сподобалася. Вона щось пошептала, оббризкала її чимось, потім насипала якесь зілля у пакет і простягла їй.

— Приймай один раз на день.

— Дякую, — сказала Оксана і поспішила піти. Вона побачила перед будинком сміттєві баки і хотіла зразу ж викинути все, що дала їй травниця. Але, обернувшись, помітила, що жінка дивиться у вікно. Оксана зрозуміла, що за нею стежать. Вона побоялася, що свекруха дізнається про все, тому поїхала додому. Потрібно було переконати сім’ю, що вона все зробила так, як їй веліли. Приймати «прописане» Оксана не збиралася. Вона поклала пакетик на полицю і закрила шафу.

Незважаючи на те, що зілля залишилося невживаним, довгоочікувана вагітність настала приблизно через місяць після поїздки до травниці. Оксана вважала це збігом, адже вона не приймала трави, а продовжувала лікуватися тим, що призначив їй лікар. А ось свекруха визнала успіх своєю заслугою і переконала сина, що в вагітності Оксани тільки її заслуга. Зрозумівши, що невістка послухалася поради, Валентина Іванівна вирішила, що тепер вона може мати голос в усіх справах.

Вона вважала, що через вік і досвід саме за нею має бути останнє слово у будь-якому питанні, навіть у тому, яке зовсім її не стосувалося. Вона втручалася з порадами скрізь. Від раціону майбутньої мами до того, о котрій їй потрібно лягати спати. Її увага та «турбота» доходили до абсурду. Наприклад, одного разу, майже вночі, коли подружжя дивилося улюблений фільм при свічках, пролунав дзвінок у двері.

Валентина Іванівна приїхала через усе місто, аби впевнитися, що Оксана дотримується режиму та готується до сну.

— Це що?! Ви їли ресторанну їжу?! — вона безцеремонно пройшла в кімнату та почала складати в пакет все, що побачила на столі. Там були улюблені роли Оксани і рисова лапша.

— Валентино Іванівно, що ви робите?! — Оксана спробувала відвоювати у свекрухи останню тарілку з ролами, але та тільки ще більше розійшлася і почала заявляти, що така їжа не призначена для вагітних.

— Василь, чому ти дозволив дружині це все їсти? Вона може нічого не тямить, але ти? Куди ти дивився?! До того ж вже ніч, їсти в такий час навіть для здорової людини шкідливо!

— Вагітність — не хвороба! — спробувала відповісти Оксана, але її закинули контраргументами.

Василь встиг з’їсти свою порцію, тому не дуже засмутився, що їжа зникла зі столу. Він подумав, що можливо мама права, і сиру рибу їсти не потрібно. Вона могла погано позначитися на дитині.

— Добре, мамо, ми більше не будемо замовляти цю їжу. Вибач.

— Вибач?! Тобто твоя мати назвала мене безмозкою особою, а вибачення просиш у неї? — не витримала Оксана. По її щоках потекли сльози. Василь взявся заспокоювати дружину, а Валентина Іванівна пішла, ховаючи цілу сумку їжі із собою.

— Давай забудемо це непорозуміння. Ти ж розумієш, що вона хоче як краще?

— Ні. Не розумію. Мені не подобається, що вона всюди втручається! Інші вагітні їдять крейду! Або огірки з шоколадом! А я не можу поїсти те, що люблю?!

— Можеш, звісно. Давай так: зараз я поїду в супермаркет і куплю все, що забажаєш.

— Добре. Купи мені роли. Такі ж, які були на моєму столі до приїзду твоєї матері.

— Ні. Все, крім ролів.

Оксана втікла в сльозах. Вечір був зіпсований.

Як і інші вечори, коли Валентина Іванівна з’являлася без запрошення і наводила в домі свої порядки. Одного разу вона прийшла вдень, коли вдома була тільки Оксана. Вона пішла з роботи раніше, бо почувалася недобре. По дорозі їй стало краще, як це часто буває. Дуже захотілося їсти, й Оксана купила собі йогурт і булочку. Вона мало не вдавилася цією злощасною булочкою, коли побачила, що на порозі її вже чекала свекруха.

— Валентино Іванівно?! Навіщо ви приїхали?!

— Син сказав, що в тебе токсикоз, — вона поглянула на булочку. — Не дивно. Харчуєшся на ходу всухом’ятку, та ще й найдешевшим. Що це взагалі? Слойка з шинкою і сиром?! А ну, дай сюди! — Валентина Іванівна почала відбирати у невістки булку, і вони мало не побилися. Їх розняла сусідка.

— Ви що, пані? За останній шматок хліба боретеся?

— Та ось, вагітна, недосвідчена, не знає, що можна, що не можна. Це ми у жарт, — відразу зам’якла свекруха.

— Ой, знаю, ці молоді думають, що все знають самі…

Жінки знайшли спільну мову і почали обговорювати своїх дітей, а Оксана струснула крихти і зайшла в квартиру, замкнувши двері на всі замки. Свекруха зрозуміла, що не встигла за нею і почала стукати, але Оксана її не пустила.

Валентина Іванівна підняла на вуха весь під’їзд. Приїхав Василь, і знову стався скандал.

І знову свекруха пішла, поки Оксана плакала і вимагала справедливості. Але Василь, за підтримки матері, списував усе на бурямі гормони. Чим ближчий був термін, тим сильніше напружувалася обстановка і тим більше Валентина Іванівна «труїла» турботою.

У Оксани на нервовому ґрунті почалися проблеми зі здоров’ям, і вона наважилася на розмову з чоловіком.

— Василь, я розумію, що ти любиш свою матір, а вона любить тебе… але я не хочу, щоб вона з’являлася у нашому домі… — договорити Оксана не встигла. Вона почула, як у замку повертається ключ, і сильно злякалася, адже ключі були тільки у неї та у Василя. — До нас залізли злодії?!

Але замість злодіїв в коридорі з’явилася Валентина Іванівна з валізою.

Оксана зловила себе на думці, що злодіям вона б зраділа більше, ніж свекрусі.

— Як ви змогли відкрити замок? — тільки й видавила вона.

— Ключем. Синок видав, — похвалилася Валентина Іванівна. — Він хвилюється за тебе, а ти мене на поріг не впускаєш. Так не можна. У останні місяці вагітності потрібно мати доступ до квартири, якщо раптом ти не зможеш відкрити. Та й взагалі, ми з ним вирішили, що тобі потрібна допомога, як моральна, так і фізична. Скоро народиться внук, і я з ним буду водитися. Поки ж я слідкуватиму, щоб все йшло, як треба, — свекруха передала валізу Василю та пройшла в кімнату.

— Ну ось, що і потрібно було довести. Знову нездорова їжа. Все це відправляється на смітник. З сьогоднішнього дня я буду слідкувати за тим, що ти їси і п’єш. На обід я принесла бульйон. І ще я принесла настойку трав від травниці. Пий прямо зараз, — тоном, що не терпить відмовок, заявила свекруха.

Оксана подивилася на чоловіка, чекаючи пояснень, але він тільки усміхнувся і погладив її по плечах.

— Мама має рацію. Так буде краще, дорога…