Син повернувся з армії з несподіванкою.

З армії син повернувся з несподіванкою. Зазвичай дівчата привозять з батьківщини дитину, а тут хлопець приїхав з дитиною. Служив Матвій у Балтії, дівчина його вдома чекала з армії, на присягу приїжджала. Але завів стосунки з місцевою дівчиною, зовсім молоденькою. Вона народила дитину і хотіла відмовитися від неї. І Матвія залишити вирішила.

Просив він її не відмовлятися від дитини, сказав, що скоро демобілізується, забере доньку. Записали дитину Регіною. Він дав їй своє прізвище та по батькові. За кілька місяців забрав дівчинку й приїхав додому. Батьки, звісно, були спантеличені, але радісні й щасливі. А от дівчина його такого зради не вибачила. Матвій любив доньку, визнавав свою провину перед коханою дівчиною, вважав, що заслуговує це.

З часом у нього з’явилася нова любов. Дуже хотіла вийти заміж, погодилася виховувати чужу дитину. Після весілля Матвій переїхав жити до дружини, бо вона не хотіла жити з його батьками. Дружина сиділа вдома, виховувала дівчинку, а він працював. Дитина виявилася капризною, дружина щодня була нервовою. Одного разу Матвій зайшов додому вдень. Нікого не було, по всьому дому лунали крики доньки.

Знайшов він її у плетеному кошику під ліжком. Зверху на дівчинці лежав товстий рудий кіт. Обурений Матвій витяг доньку, заспокоїв, відвіз до батьків. І більше не повернувся до дружини, подав на розлучення.

А дружина була вже вагітна. Після пологів принесла дочку Матвію, в тому ж кошику. Сказала, що їй потрібно своє життя облаштовувати, а батьки її не хочуть брати на себе тягар, тож або він забирає дитину, або вона віднесе її в дитбудинок. Донька хворіла, їй потрібно було грудне молоко, і він щодня приносив дівчинку дружині, просив погодувати. Через кілька днів вона давала йому відціджене молоко, а потім вийшла забинтована, сказала, що лавочка закрилася. Нехай свої проблеми вирішує сам.

Якось прийшла до Матвія в дім сусідка. Сказала, що була у сестри в одному з сіл. Там дівчину хтось зґвалтував, і вона народила. Молока багато, на трьох вистачить. Крім того, дівчина хороша, просто у житті не пощастило, а тепер хто її візьме з такою ношею? Порадилися і вирішили їхати свататися. Матвій був згоден на все. Він втомився, був морально і фізично виснажений. Ради дітей готовий був погодитися на шлюб із ким завгодно.

Спочатку поїхали батьки з сусідкою, яка взяла на допомогу сестру. Особливо переконувати нікого не потрібно було. Бідна сім’я, прості батьки, а дівчина — мов Марфушка з казки. Руда, ластовиння, тільки не горбата. Навіть жаль було батькам, що сина з дітьми в таку ярмо нав’яжуть.

Матвій дивився на ситуацію байдуже. Йому хотілося влаштувати дітей і знайти спокій. Швидко повінчалися і привезли дівчину з дитиною додому. Матвій, втомлений, ліг спати. Дружина прийнялась за дітей. Вона поклала їх спати, співала колискову. Так заспівала, що він сам міцно заснув.

У домі нарешті настала злагода. Уляна, так звали дружину, чудово справлялася з дітьми і навіть допомагала батькам у господарстві. Матвія всім влаштовувала його дружина, але як жінка, не вабила. Вона і не ображалася.

Так жили — розмірено, без суєти. Дівчатка виросли, і навіть були схожі одне на одного, як сестри. Матвій удочерив доньку Уляни, став багатодітним батьком. Одного разу приїхала в село його перша любов. Матвій не знаходив собі місця, навіть напився. Того вечора вперше обійняв Уляну, і якось все владналося.

Він знайшов, що вона навіть нічого. З часом все стало на свої місця. Палкої любові до дружини не виникло, але ставився до неї з великою повагою. Звик до її некрасивості і навіть знаходив привабливою.

Коли дочки пішли до школи, Уляна зізналася чоловікові, що чекає дитину. Матвій якось зам’явся, тільки відвигодовали троє, але побачивши страх і збентеження в очах дружини, сказав, що де троє, там і четвертому бути. Три няньки виросли, вже нічого не страшно.

Нарешті народився син, Матвій був дуже радий, що хлопчина буде рости в домі. Непомітно діти підросли, вирушили за знаннями в доросле життя. Уляні йшов сорок дев’ятий рік. Матвій відростив невелике животик, набрав вагу. Став схожий на місцевого заможного селянця. Жили вони добре.

Одного разу він дивився телевізор після ситної вечері. Підсіла дружина.
— Матюшу…, що хотіла сказати…, дитинка у нас з тобою буде…
— Ти що, з глузду з’їхала, Уляшо, яка дитина в нашому віці, люди засміють. Хіба в такому віці жінки народжують?
— Сама думала, що все вже… А тут от така оказія виникла. Пізно вже думати, Матюш, народжуватимемо…
— Отакої, от це новина. Тільки опір’ялися, тільки для себе нарешті жити почали і знову все спочатку. Ти мене вразила, жінко.
Вночі засмучена Уляна лежала і ридала під боком, потім почала голосити.
— Ну чому ти плачеш, спати заважаєш! – гримнув Матвій на дружину. – Це ж не похорон, людина нова з’явиться.
— Так нелюбимим буде рости, небажаним, — плакала Уляна.
— Що за дурість ти впустила в свою голову! Ну, здивувався від несподіванки, а хто б нормальний не здивувався в моєму віці… Буде тобі, не можна малюка турбувати. Він повернувся до дружини, обняв, поклав руку на живіт.

Уляна народила саме до свого п’ятдесятиріччя. Матвію було трохи більше. Цим дивом виявилася знову дівчинка, яку назвали Євгенією.

Звісно, для малюка батьки виглядали старуватими. У селі від фізичної роботи на відкритому повітрі старіють швидше. Народження Євгенії стало святом для всього села, довелося ставити шатра, накривати столи, бо люди ломилися на оглядини і вимагали це діло відзначити грандіозно.

Дівчинка росла красунею. Чорнява, круглолица, спокійна, привітна. Старші вийшли заміж, син одружився. Розбіглися діти по світу, а Євгенія стала втіхою на старість років. Вивчилася, батько віддав заощадження на машину, щоб донька жила в селі, на роботу в місто їздила без проблем.

Таке от колесо життя. У когось все просто, а у когось із завихрами.