Connect with us

З життя

Сын ушёл с ним — и это было лишь сновидение…

Published

on

Анна встретила Дмитрия на деревенских посиделках в клубе. Высокий, крепкий парень не спускал с неё глаз весь вечер — высокая, румяная, с лучезарной улыбкой. Проводил до самого дома, а на прощание спросил:
— Завтра на речку сходим?
— Приходи, — прошептала она, чувствуя, как дрожит голос.

Так началась их любовь. В деревне новости разлетались быстро — скоро все шептались:
— Димка-то наш за Анькой ухаживает. Не иначе, скоро свадьбу сыграют. Парень работящий, девка скромная — хорошая пара.

Вскоре Дмитрий сделал предложение. Свадьбу гуляли всем селом. Поселились в новом доме, который Дмитрий построил своими руками — с детства умел и топор в руках держать, и печь сложить. Родился сынишка — Серёжа. Жили душа в душу. Поначалу.

Но со временем Дмитрий стал засиживаться у соседей — то помочь, то просто «на чай» зайти. Сначала по-соседски, потом всё чаще — с рюмкой.
— Дима, хватит, — упрекала Анна. — Опять с утра голова болит.
— Да ладно, люди же не чужие. Да и дом в порядке.

Серёжа подрос, Анна устроилась на ферму, оставляя сына с бабушкой. А Дмитрий всё чаще возвращался домой навеселе. Ссоры участились. Однажды Анна даже ушла к родителям на неделю, но ради сына простила. Он клялся завязать. Ненадолго становилось легче. Потом — снова.

Анна терпела. Серёжа обожал отца. Когда Дмитрий был трезв, они вместе мастерили, ходили на рыбалку, смеялись. Ради сына она мирилась. Всё ждала: одумается. Вернётся тот самый Дима, который носил её на руках.

Но годы брали своё. Дмитрий начал жаловаться на здоровье.
— Сходи к фельдшеру, — умоляла Анна.
— Ерунда. Отдохну — и как огурчик.

К врачу поехал, когда уже не мог встать. Диагноз оглушил. Доктор развёл руками:
— Почему так поздно? Месяца три, не больше…

Анна выхаживала его до последнего. Боль, отчаяние, бессонные ночи. А потом — тишина. Всё село пришло на похороны. Даже те, кто ворчал на его пьянки — уважали за золотые руки.

На сороковой день Анне приснился сон. Дмитрий стоял в сером тумане:
— Ну как, Ань? Живи, пока жиётся… Но помни: Серёжу я заберу.

Она вскочила в ужасе. Кинулась к детской кровати. Двенадцатилетний Серёжа спал, безмятежно прижав к груди плюшевого медведя. Про сон она не сказала никому. Но с той ночи не спускала с сына глаз. Опекала, боялась каждого чиха. Сон не повторялся, но тоска грызла сердце.

А через полгода Серёжа не вернулся из школы. Грузовик. Поворот. Маленький велосипед…

Анна едва не сошла с ума. После похорон месяцами молчала, словно подкошенная. Потом — медленно — научилась снова дышать.

Через год вышла за вдовца с двумя девочками. Старалась любить их как родных. Потом родился общий малыш. Жизнь будто наладилась. Но шрам на душе не зажил. Серёжа остался там навсегда. Первый сынок. Уведённый отцом. Тем, кого она когда-то любила больше жизни.

Теперь у Анны внуки. Они носятся по огороду, кричат: «Бабушка, смотри!» Она смеётся. Но когда ночью во сне к ней приходит Серёжа — плачет. Потому что теперь она знает: пророческие сны — не сказки. И если судьба шепчет нам на ухо — часто бывает уже поздно. Остаётся только принять. И идти вперёд — сквозь боль, сквозь годы, сквозь память…

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

два × 5 =

Також цікаво:

З життя6 хвилин ago

Привела додому свого хлопця, а мій пес почав дивно поводитися: лає на нього та стрибає на місці, і я зрештою дізналася про причину його дивної поведінки

Кілька тижнів тому я зустріла чоловіка. Лагідний, чарівний, турботливий наче зійшов зі сторінки роману. Дарував квіти без нагоди, писав теплі...

З життя7 хвилин ago

Привела додому свого хлопця, а моя собака почала поводитися дивно: лаяла на нього і стрибала на місці, поки я не дізналася причину цієї дивної поведінки!

Кілька тижнів тому я зустріла чоловіка. Галантний, уважний, з добрими манерами ніби зійшов зі сторінки книги. Він дарував квіти просто...

З життя31 хвилина ago

Коли в родині непорозуміння, і вдома немає затишку

У родині розлад то й хата не рад. «Ненавиджу його! Він мені не батько! Хай тікає звідси. Ми без нього...

З життя33 хвилини ago

Няня для дитини

Мама для Соломійки. Ваську, йдімо їсти, ніжно промовила няня Оксана. Ні, відповів він і впікся очима у вікно. Василю, ходімо....

З життя1 годину ago

Жінка побачила, як німецька вівчарка гордо йшла вулицею, несучи в пащі білий мішок.

Жінка побачила німецьку вівчарку, яка гордо йшла вулицею, тримаючи у пащі білу торбу. Раптом зупинився автомобіль, водій забрав торбу й...

З життя1 годину ago

Жінка побачила, як німецька вівчарка гордо йшла вулицею, несучи в пащі білий мішок.

Жінка побачила німецьку вівчарку, яка гордо йшла вулицею, тримаючи в пащі білий пакет. Раптом зупинився автомобіль, водій забрав пакет і...

З життя2 години ago

Покарала чоловіка

Крапля води падала з крану точно в центр засохлої яєчні тик-тик-тик. Оля застигла біля раковини, стискаючи в руці губку. Учорашня...

З життя2 години ago

Несподівана безделушка: історія, що змінила все.

В самому серці обласного центру, зазвичай шумного та оживленого, того дня панувала моторошна, майже містична тиша. Ані вітер не шелестів...