Мене звати Валерій, мені п'ятдесят п'ять, і я механік на автобазі в Первомайському — це під Миколаєвом, хто знає. Двадцять два роки одному автопарку віддав, начальник...
Коли не стало батьків, Тарас Вовк лишився сам із вісімдесятьма гектарами лісу під Раховом і посадою лісника, яку отримав після батька майже автоматично. Мав сорок три...
Мене звати Оксана Тарасівна, мені шістдесят три, і двадцять один рік я працюю провідницею у поліклініці на вулиці Соборній у Тернополі — саме тому все, про...
Мене звуть Оксана, мені двадцять чотири. Живу в Полтаві, у квартирі матері на Мазурівці, з двома п'ятирічними синами — Тимком і Данилком. Хлопці — близнюки, зовні...
Перше, що я побачила, коли зайшла в реанімаційну палату обласної лікарні, — тонку руку доньки серед трубок і крапельниць. Друге — порожній стілець біля ліжка. Той...
Наступного ранку після тієї вечері я не поїхала на роботу. Сиділа в нашій квартирі на Оболоні, дивилася у вікно на мокрий після нічного дощу двір, де...
Я приймаю шини у дворі СТО вже одинадцятий рік, і за цей час навчилася визначати, у кого в родині щось тріщить по швах, ще до того,...
Мене звати Тарас, мені двадцять два, і я, мабуть, той самий син, про якого сусідки на майданчику розповідають одне одному з придихом: "у Ірини Дмитрівни хлопець...
У картці на дверцятах вольєра номер шість стояло вже три позначки. Не про щеплення. Про повернення. Волонтерка Оксана востаннє вивела помаранчевого кота на ім'я Гриць з...
Мене звати Олег Гринчук, мені шістдесят два роки, я живу в панельній дев'ятиповерхівці на Троєщині вже двадцять три роки. Працюю електриком у ЖЕКу — той, до...