Тінь безнадійності

Безвихідь ролі

Соломія вперше задумалася про розлучення через півроку після весілля. Але тест показав дві смужки, і думка розчинилася у хвилях ранкового токсикозу.

Перший раз вона побачила Олега в барі, куди її затягли колишні одногрупниці з хореографічного училища — «хоча б раз розважитися». Впевнений у собі чоловік з дорогим годинником сидів за стійкою, перегортаючи документи, і здався їй людиною з іншого світу.

— Ти занадто гарна, щоб сумувати, — сказав він, коли вона залишилася сама за столиком — подруги побігли пудрити носи.

Він говорив ще щось, Соломія не може згадати. Пам’ятає лише, що його голос звучав, як теплий коньяк — насичено, з оксамитовими нотками.

Олег був старший на вісім років, володів часткою у сімейному бізнесі з продажу побутової хімії. Соломія привернула його увагу тим, що була абсолютно не на місці у цьому барі, ніби вперше туди потрапила.

Крихка, красива і, як він зрозумів при розмові, скромна у бажаннях. Виросла в бідній родині, все дитинство працювала на мрію про балет, потім отримала травму й перекваліфікувалася на тренерку.

Отже — молода, бідна, наївна. Ідеально підходила на роль дружини. Він сказав про це матері того ж вечора, коли вони познайомилися:

— Схоже, я знайшов дівчину, яка народить тобі довгоочікуваних онуків.

Коли через три місяці Олег зробив Соломії пропозицію, її мати плакала від щастя:

— Нарешті ти будеш забезпечена!

Майбутня свекруха, Василина Петрівна, не соромлячись, оглянула наречену з усіх боків, як породисту кобилу:

— Гарна дівчина. Беремо.

Усі клопоти з організацією весілля родина нареченого взяла на себе.

— Ти не проти блакитного торта? — запитала свекруха у Соломії. — Синій — колір нашої фірми.

Наречена усміхнулася:

— Звичайно, як ви скажете.

У медовий місяць молодята полетіли до моря. Вже в літаку Олег попередив:

— Мама хвилюється, якщо я довго не на зв’язку. Дзвонитимемо двічі на день — вранці і ввечері. Раджу записувати враження чи фотографувати — мама любить подробиці.

Після повернення почалося життя Соломії в новій родині.

— Мама просила передати, — Олег поклав перед нею блокнот у шкіряній палітурці, — це список наших сімейних традицій. Дні народження, річниці, поїздки на дачу…

Соломія перегортала сторінки:

5 січня — день тіті Марії. Квіти: білі хризантеми.
23 лютого — привітати дядька Івана. Найкращий подарунок — міцний алкоголь.
Перша неділя червня — сімейний виїзд на шашлики.
Кожну неділю — сімейна обідина. Дрес-код: класика.
Розклад був досить щільним і, схоже, непохитним.

— І… як мені вписати сюди час для своїх справ? — несміливо запитала вона.

Олег засміявся, погладивши її по волоссю:

— Твої справи — це і є наші справи, крихітко.

Всю серйозність свого становища Соломія усвідомила через тиждень.

— Ти куди? — Олег перекрив їй вихід уже у передпокої.

— На курси масажу… Домовилися ж.

— Ні. Мамі сьогодні потрібна допомога у магазині.

— Але я…

— Соломіє, — він ніжно взяв її за підборіддя. — Ми родина. У нас сімейний бізнес. Ти хочеш бути частиною родини?

А у неділю під час сімейної обідини свекруха сказала:

— Тобі потрібно кинути роботу у фітнес-клубі. Ти вчора непогано впоралася, а в магазині не вистачає касира.

— Але я…

— Ти ж хочеш бути корисною для родини? — підняла брову Василина Петрівна, потім подивилася на сина: — Чи ні?

Олег мовчки кивнув і продовжив різати стейк. Питання, як зазвичай, не підлягало обговоренню. Ролі розписані, задачі поставлені. Треба виконувати.

Тієї ночі Соломія вперше задумалася про розлучення. Навіть не так. Про втечу. Лежала у ванній, слухаючи, як вода капає з крана, і уявляла, як скаже батькам, що жахливо помилилася і не хоче бути безмовною лялькою.

«Ти з’їхала з глузду? Хочеш назад у злидні? Він же забезпечує тебе!» — почула вона голос матері ще до того, як відкрила рота.

Потім трапилися дві смужки, і Соломія залишилася.

Адже як інакше?

***

До народження другої дитини Соломія навчилася готувати борщ так, як любить свекруха, не здригатися, коли Олег затримувався «на нарадах», носити променисту посмішку й відповідати «все добре» на запитання оточуючих…

Єдиною, хто не вірив, була подруга дитинства Оксана.

Бо знала, що Соломія купує два набори косметики — один для звіту свекрусі, інший для себе, що приходить на зустрічі з нею потай, якщо вдається вигадати залізний алібі, що без дозволу не сміє навіть поїхати до батьків. Що «щаслива дружина й мати» — маска, яка коштує їй неймовірних душевних сил.

— Ти ж там задихаєшся! Ненавидиш свою роботу! Сама розповідала, що свекруха щоразу перевіряє касу після тебе! — почала вчергове Оксана.

— Це нормально, — знизала плеІ тоді, коли дочка вкотре запитала: “Мамо, а чому ти ніколи не смієшся?”, Соломія зрозуміла, що настав час збирати валізи.