Тіні зради: шлях до нового щастя

Марійка часто їздила у відрядження. Раз на місяць вона на два-три дні відправлялася у головний офіс компанії у сусіднє місто. Олег звик до її відсутності й не заперечував. Вони працювали у різних фірмах, бачилися ввечері, проводили разом вихідні — і то не завжди. У Олега було хобі — полювання. Він часто їздив із друзями на природу. Марійка не перечила, розуміючи, що чоловікові потрібен особистий простір.

Вони прожили разом двадцять чотири роки, довіряючи одинному без контролю. Їхня дочка нещодавно вийшла заміж і поїхала з чоловіком до іншого міста. Марійка, залишаючися сама, читала, зустрічалася з подругами. У їхній сім’ї панували мир і спокій — вона була поступливою, уникала свар, гасила конфлікти в зародку. Олегу все подобалось.

Але в деяких чоловіків настає момент, коли, як кажуть, «чорт у ребро». Такий момент настав і в Олега. Він закохався у колегу Яринку — на десять років молодшу, неодружену, яскю та товариську. Вона швидко влилася в колектив, подружилася з усіма й положила око на Олега. З усіх чоловіків у офісі він здався їй найвпевненішим, стильним і, ніби ненароком, часто опинявся поруч.

Колеги, помітивши народжуваний роман, дивувалися: Олег славився взірцевим сім’янином. Але він закохався, як хлопчина! Їм нашіптували, попереджаючи Яринку, що в Олега любляча дружина. Та вона лише відмахувалась. Яринка належала до тих жінок, що полюють на одружених чоловіків, вважаючи їх легкою здобиччю. В неї був досвід: з попередньої роботи вона пішла через скандал із дружиною начальника, яка влаштувала їй «гарячу» зустріч.

Олег, який ніколи не зраджував дружині, втратив голову. У свої сорок сім він почувався на піку сил. Не звиклий приховувати почуття, він відкрито захоплювався Яринкою. По вихідних зникав, посилаючись на полювання з друзями. Марійка запідозрила щось недобре і якось жартома спитала: «Олеже, щось ти по вихідних вдома не буваєш. Чи не завів когось, коханий?»

«Що ти, Марієчко! — відмахнувся він. — Друзі кличють, ти ж знаєш».

Півроку Олег вів подвійне життя. Яринка все сильніше його вабила, він проводив із нею все більше часу, навіть запрошував до себе, коли дружини не було. Марійка поверталася з відрядження у гарному настрої: звіт здано, проект захищено, і вона їхала додому на день раніше. Її сріблястий автомобіль м’яко ковзав трасою, у салоні тихо грала музика.

«Завтра на роботу не піду, — думала вона. — П’ятниця, я мала приїхати завтра. Куплю вина, посидим з Олегом. А то знову на своє полювання помчить».

Відчинивши двері, вона побачила чоботи чоловіка й жіночі туфлі. «Можливо, дочка приїхала?» — блиснула думка. Але, зайшовши у вітальню, вона завмерла. На дивані сиділа молода жінка у короткому халаті, а Олег виходив із спальні, на ходу застібаючи сорочку.

«Маріє? Ти звідки? Ти ж завтра…» — пробурмотів він.

«А я сьогодні, — холодно відповіла вона. — Що тут відбувається? Хто вона?»

«Добрий день, я Ярина, — втрутилася жінка. — Працюємо з Олегом, зайшла з приводу…»

«З приводу? У такому вигляді?» — Марійка розвернулася й, грюкнувши дверима, вибігла з квартири.

Діставшись до машини, вона розридалася. Її світ розсипався. Вона не могла повірити, що стала обдуреною дружиною. Чула про такі історії, але думала, що її це не зачепить. А тепер зіткнулася із зрадою віч-на-віч.

«Ось тобі й Олег! — думала вона. — А я, наївна, вірила. Цікаво, давно це тягнеться? Напевне, не вперше, якщо додому привів».

Ніч вона провела у матері. Вранці купила новий замок, попросила зятя його встановити. Зібрала речі Олега в сумку й залишила біля дверей. Усю ніч вона обдумувала, що робити, і вирішила подати на розлучення. Знаючи Олега, вона не хотіла його слухати — він умів переконувати.

Ввечері вона зустріла чоловіка біля дверей. Поки він возився із ключем, намагаючись відчинити новий замок, Марійка виставила сумку й перегородила вхід. «Забирай речі й іди. Бачити тебе не хочу. Ти мене знаєш — не пробачу. Гаразд би на стороні, але ти привів її до нашої спальні. Побачимось у суді», — відрізала вона, грюкнувши дверима.

Олег благав: «Маріє, вислухай, я все поясню! Пробач, не знаю, що на мене знайшло». Але вона була непохитна. Він чекав її біля дому, офісу, матері, подруги — але Марійка не піддавалася. На суді він ще раз намагався вибачитися, але натикався на холодний погляд.

З Яринкою стосунки поступовіА через рік після весілля з Сергієм Марійка вже сміялася, коли згадувала Олега, бо зрозуміла — іноді щастя ховається саме там, де його ніколи не шукали.