Того літнього дня на річці…

Того літа на річці…
Родина Варі була дружною. Коли вона вчилася в третьому класі, у неї народилася сестра Олеся. Роль старшої сестри та маминої помічниці Варі дуже подобалася. Вона із задоволенням виводила коляску на прогулянку, поки мама готувала обід або прибиралася.

Коли Олеся підросла, її не взяли до садка — групи були переповнені, а вихователів не вистачало. Ніхто не хотів працювати за копійки. Завідувачка пообіцяла взяти Олесю, якщо мама влаштується до них на роботу. Мама, звісно, погодилася, хоча зарплата була меншою, ніж на попередній роботі.

Олеся народилася слабкою та часто хворіла. Над неї тряслися. У садку вона завжди була під маминим наглядом. Після школи Варя часто забігала до мами на роботу. Не всі діти любили запіканку, салати, какао чи кисель, а Варя їх обожнювала. Мама залишала їй порції, від яких відмовлялися інші діти. І Варя, як говориться, “відривалася”.

Наївшись смачної запіканки, вона забирала Олесю додому і до приходу мами сиділа з сестрою. Олесю вона любила. Потім, звісно, сестра підросла і стала жахливо вредною.

Олесі було чотири роки, коли загинув батько. Літо випало спекотне. Третій тиждень температура трималася вище тридцяти двох градусів. У вихідні люди тікали від задухи міста на природу — на дачі чи до річки.

Батьки взяли із собою води, їжі на перекус і зранку поїхали з дітьми за місто. На березі вже було багато народу — місця не було, куди б яблуко впало. Від спеки рятувалися у прогрітій сонцем річці. Біля берега вода просто кипіла від дітей усіх віків та дорослих, які за ними доглядали. Олеся теж плескалася на мілині, а Варя стежила, щоб її ніхто не штовхнув або щоб вона сама не пішла на глибину.

Коли батько з розбігу кинувся у воду, піднявши фонтани бризок, Варя подумала, що він просто вирішив покупатися. Він швидко віддалявся від берега. І тут вона помітила на середині річки двох підлітків.

Спочатку їй здалося, що вони бавляться. Варя навіть подумала, як батьки могли дозволити їм запливти так далеко. Річка була досить широка. Навіть дорослий чоловік не зміг би її перепливти, а тут підлітки допливли до середини.

Один постійно зникав під водою, а другий пірнав за ним. Коли Варя побачила, що батько плив до них, тільки тоді зрозуміла: вони не бавляться, а тонуть. А точніше, тонув один, а другий намагався його втримати.

Навколо всі плескалися, грали, і ніхто не бачив, що відбувається на середині. Варя напружено стежила за батьком, забувши про Олесю, яка копошилася біля її ніг.

Батько доплив до підлітків, пірнув і витягнув одного на поверхню. Плив повільно, бо греб однією рукою, а другою тримав хлопця, щоб той не пішов під воду. Другий підліток теж виснажився, він чіплявся за батька, заважаючи йому.

«Він його втопить!» — вигукнула Варя.

На її крик звернули увагу двоє чоловіків. Вони глянули туди, куди вказувала Варя, зрозуміли, що трапилося, і кинулися на допомогу. Багато людей на березі теж почали дивитися.

Чоловіки забрали підлітків. Варя радісно замахала руками. Але незабаром вона зрозуміла, що не бачить батька. Вона вдивлялася аж до болю в очах, але його не було видно.

«Тату! Таточку!» — закричала вона.
На крик підбігла мама.

«Там…» — Варя показала рукою на середину річки. Від жаху вона не могла говорити. — «Тата нема!»

Мама схопила на руки Олесю і почала шукати серед купаючихся. Їй інколи здавалося, що вона бачить чоловіка, і вона казала Варі: «Ось же він!» Але Варя мотала головою і знову показувала на середину. Тим часом чоловіки допливли з підлітками до берега, залишили їх і кинулися рятувати батька.

Коли його витягли, він був уже мертвий. Мама відмовлялася вірити і їхати додому. Варя заспокоювала ревучу Олесю.

Після похоронів мама ходила по квартирі, як сомнамбула, не звертаючи уваги на дівчат. Варя відводила Олесю до садка, а сама бігла до школи. Потім забирала сестру. Та не хотіла йти з Варею, нявкала, що хоче, щоб її забрала мама.

«Мама хвора», — казала Варя.

«Тоді хай мене забере тато!» — сопіла Олеся.

Варя приходила додому й бачила маму в тому ж стані, у якому залишала — лежала на дивані, повернувшись до стіни.

Мама нічого не їла. Перелякавшись, Варя пішла до сусідки і попросила допомоги. Після розмови мама піднялася, почала займатися домашніми справами. За день вийшла на роботу — на радість Олесі.

Тепер вони жили втрьох. Перший час грошей вистачало. Залізниця, де працював батько, виділила матеріальну допомогу. Були й заощадження. Дитячий садок теж рятував — мама забирала додому залишки їжі. Варя підозрювала, що сама мама не їла, залишаючи �А потім Варя зрозуміла, що справжнє щастя — це не те, що колись було, а те, що вона змогла зберегти.