Connect with us

Життя

Три роки без жодних новин від нього — Віра не знала, де шукати сина. Небо було сіре, дощ моросив, і все навколо наче стискалося навколо її серця.

Published

on

Віра Сергіївна зупинилася біля знайомої хвіртки, спершись на паркан з лоз. Вона щойно вийшла з автобуса, серце шалено билося від швидкого кроку, а втома вже починала обмежувати рухи. Дим із труби на подвір’ї одразу привернув її увагу. Вона важко дихала, руки потіли від хвилювання. Лоб покрив піт, але, зібравши всю волю, рішуче натиснула на хвіртку й переступила поріг рідного дому.

Вона окинула поглядом двір. Хоча син не писав їй уже давно, Віра була впевнена, що він не обмане. Він обіцяв, що все буде в порядку, і тепер вона бачила — дім дійсно виглядав так, як він і обіцяв. Вона піднялася на ганок, чекаючи зустрічі з сином, за яким так скучила. Простягнула руки, щоб обійняти його.

Але, коли двері відчинилися, на порозі стояв незнайомий чоловік. Він був у домашньому одязі і мав рушник через плече, дивлячись на неї з неприязню, мовчки запитав:

— Кого ви шукаєте?

— Ігоре, де ти? — запитала Віра Сергіївна, плутано.

Чоловік не поспішав відповідати. Він глянув на неї, потім потирав підборіддя і злегка насупився.

— Ігор? Твій син? — запитав він після паузи. — Думаю, я не зможу допомогти. Він мені цей дім продав, тепер все це моє.

Її світ, наче скло, розсипався на дрібні шматочки. Віра, не вимовивши ані слова, ледь не впала з ганку. Вона вибігла на вулицю, безсило пройшовши до автобусної зупинки. Дім. Продав дім. Син. Що сталося з ним?

Чотири роки тому вона взяла на себе провину за злочин сина, аби він зміг вийти на свободу. Це була її жертва заради його волі. Вона потрапила у в’язницю, а він тим часом жив своїм життям. Три роки без жодних новин від нього — Віра не знала, де шукати сина. Небо було сіре, дощ моросив, і все навколо наче стискалося навколо її серця.

Сівши на лавці біля зупинки, Віра втратила надію. І ось, немов рятівник, знову зупинився чорний автомобіль. Той самий чоловік, який купив дім, простягнув їй аркуш із адресою:

— Це адреса. Якщо хочеш — підвезу.

Віра мовчки взяла листок і вирушила до автобусної зупинки.

Через кілька годин роздумів і безнадії, ось вона стояла перед дверима на третьому поверсі старого будинку. Її серце билося швидше, але коли двері відкрилися, перед нею стояв син — живий, але якийсь чужий і незнайомий.

— Мамо? Чому ти прийшла сюди? — спитав Ігор, відштовхуючи її.

Він швидко закрив перед нею двері. Ігор сказав, що живе з жінкою, яка не терпить колишніх ув’язнених. До грошей від продажу будинку він навіть не підійшов, відповівши лише, що не має грошей. Віра Сергіївна стояла на порозі, не знаючи, що робити. Ігор пішов, залишивши її стояти на порозі.

Вона не заплакала, але її душа була переповнена горем і розчаруванням. В очах застигла біль — її рідний син продав дім і навіть не запросив її. Вона повернулася, але її ноги вели її не додому, а до дому подруги Наталії. Але, як з’ясувалося, Наталія померла, і Віра залишилася на самоті.

Під дощем вона йшла, не знаючи, куди, коли знову зупинився той самий чорний автомобіль. Чоловік, який купив дім, запропонував їй допомогу.

— Сідай, ти вся промокла! — сказав він, і Віра, не знаючи, що робити, прийняла його запрошення.

Чоловік, як він представився, був на ім’я Андрій. Він виявився доброю людиною. Він запропонував їй залишитися у нього, поки вона не вирішить, що робити далі. І так Віра опинилася в новому домі — тепер вже домі Андрія.

Час минав, і Віра Сергіївна знайшла своє місце в житті. Вона готувала обіди для Андрія, допомагала йому на роботі, і він відчував її турботу і материнське тепло. Андрій, який ніколи не знав батьківської любові, тепер відчував її кожного дня.

Але одного разу, коли до кабінету Андрія прийшов новий кандидат на роботу, Віра одразу впізнала його. Це був її син, Ігор, той самий, який продав дім.

Ігор стояв у дверях, трохи нервуючись, з усмішкою, ніби сподівався, що мати нічого не помітить. Але Віра вже розпізнала його. Вона швидко написала своє заключення і передала його Андрію. Андрій прочитав і наказав Ігорю йти.

— Нікчема, — сказав він голосно, і Ігор, з усмішкою на обличчі, пішов.

Віра більше не переживала за сина. Вона зрозуміла, що тепер її родина — це Андрій. І, попри біль, вона прийняла його як сина. І в цьому домі, де раніше була порожнеча, тепер панувала справжня тепло та любов.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

п'ятнадцять − 14 =

Також цікаво:

З життя24 хвилини ago

Маленький друг на чотирьох лапах

**Щенок** Мар’янка з мамою жили удвох. Батько у Мар’янки, звісно, був, та тільки він їм був не потрібен. Про нього...

З життя1 годину ago

Якби тільки здогадувались про наслідки…

Якби знати, що так буде… Автобус підстрибував на вибоїнах. Водій лаявся, об’їжджаючи заповнені водою калюжі, інколи навіть виїжджав на зустрічну...

З життя2 години ago

Другий шанс на щастя

— Оленко, ти вже йдеш? — Подруга Марійка нетерпляче постукала наманікюреними нігтиками по стільниці. — Ні, ще затримаюсь. Чоловік має...

З життя3 години ago

Чи бачиш ти, як він на тебе дивиться? З любов’ю і захопленням

— Знаєш, як він на тебе дивиться? З любов’ю й захопленням, — промовила задоволена собою донька. Дмитро вийшов із ванної,...

З життя4 години ago

Чи знаєш ти, як він на тебе дивиться? З ніжністю і захопленням, – з гордістю промовила донька

Ой, слухай, як він дивиться на тебе? З любов’ю й захопленням, — вигукнула задоволена собою донька. Дмитро вийшов із ванної,...

З життя5 години ago

«Чи залишила вона мені доньку? – Валентин охопив жах, – цього не може бути. Вона обов’язково повернеться»

«Залишила мені дочку?» – від жахливої здогадки Олену кинуло в жар. «Ні, цього не може бути. Вона обов’язково повернеться.» Олена...

З життя6 години ago

Хірурги зневірилися — але любов старшої медсестри повернула її до життя

Світлиця лікарні була занурена у напівтемряву. Легке світло від настільної лампи ледве освітлювало обличчя дівчини. Їй щойно виповнилося п’ятнадцять, але...

З життя6 години ago

Я ПРИГОСТИВ БЕЗДОМНОГО ШАУРМОЮ І КАВИ — ВІН ВРУЧИВ МЕНІ ЗАПИСКУ І ПОПРОСИВ ПРОЧИТАТИ ЇЇ УДОМА.

Сьогодні був сірий вівторок, той самий, коли на душі важко без причини. Щойно закінчила стресову нараду в центрі й вирішила...