Це не просто примхи: якщо ти дійсно кохаєш так, як кажеш

— Ні, Марку, це не дурні причіпки, — заперечила Лідія. — Якщо ти справді мене кохаєш так, як говориш, то поставишся уважно до моїх слів. Інакше мені доведеться скасувати весілля.
— Звісно, я тебе кохаю, Лідочко, — молодий чоловік спробував обійняти дівчину, але вона м’яко відхилилась від нього. — Хіба я став би пропонувати одруження, якби не кохав. Але й ти повинна мене зрозуміти. Я жодного разу не одружувався. Усі мої друзі вже стільки часу чекають цього парубоцького, а я їм скажу, мовляв, ні, хлопці, мені наречена не дозволяє! Та мене остання дворняга на вулиці засміє! Ще не одружився, а вже підкаблучник! — Марко намагався контролювати себе, щоб не накричати на наречену.
— Виходить, дорогий, що думка друзів тебе турбує більше, ніж мої почуття? — брови Лідії піднялися.
— Ні, Лідочка, — хлопець обійняв дівчину, насолоджуючись її ароматом. — Мене дуже турбують твої почуття, як і ти сама.
— Зачекай, Марку! — категорично вимовила Лідія, відходячи від нареченого. — Давай спочатку закінчимо нашу розмову.
— Добре, давай закінчимо, — згодився він. — Сподіваюся, ти поясниш мені зрозуміло, без своїх незрозумілих натяків, чому ти проти парубоцького?
— Гаразд, — дівчина сіла на диван, стримуючи сльози. — Я ж тобі вже казала, чому розлучилася з колишнім…
— Причому тут твій колишній? — з роздратуванням спитав хлопець. Згадка про минуле, яке, на його невелике розчарування, було у коханої дівчини, завжди викликало в нього відчуття прикрості. — Він тобі зрадив. Знаю, це прикро. Але я-то тобі зраджувати не збираюся. Або ти мені не довіряєш?
— Марку, я тобі довіряю. Але я раніше не казала, як це сталося. Він влаштував так званий парубоцький, на якому чомусь були присутні дівчата. Я дізналася про це через пів року, мені колишня подруга проговорила, що також там була. А це сталося за кілька днів до весілля, коли я лежала з високою температурою. Чоловік трохи намагався це заперечувати, коли я запитала його про це, а потім зізнався, що у п’яному стані переспав з тією самою подругою.
— Боже, Лідочка, невже через одного негідника тепер потрібно всі парубоцькі заборонити?
— Як ти не розумієш?! — дівчина, не знайшовши взаєморозуміння, розплакалася. — Це був такий удар, що я мало не збожеволіла! Я взагалі жити не хотіла. Тоді я була вагітна і через стрес втратила дитину, а потім довго лікувалася. Мені байдуже до чужих людей, але від тебе я чекала підтримки та уваги!
— Пробач, мала, я не думав, що все так серйозно. Ти ж мені не розповідала подробиці. Звісно, я зроблю для тебе все, щоб ти була щаслива і ніколи більше нічого подібного не пережила, — Марко обсипав кохану поцілунками, шепочучи ніжні слова.
В ніч перед весіллям Лідії не спалося. Вечір напередодні був занадто метушливим, тому швидко заспокоїтися не виходило. Весільна сукня, яка чекала свого часу майже місяць, висить у шафі, раптом виявилася їй надто великою. Довелося терміново підганяти її під фігуру. Добре, що мама вміла вправлятися з голкою, інакше довелося б шукати швачку, яка могла б пізно ввечері прибути до них додому.
На цьому сюрпризи не скінчилися. Візажист, з якою вона домовлялася заздалегідь, подзвонила і хриплим голосом повідомила, що злягла з високою температурою, порадивши іншого майстра. Але чи впорається візажист, який ні разу не бачив клієнтку, з поставленим завданням? Це все не давало дівчині заснути. Якби церемонію було призначено на пізніший час, було б значно простіше. Але Марко наполягав на ранковій процедурі, так лишалося більше часу на святкування, відпочинок, а вночі полетіти в весільну подорож.
Їй не зовсім подобався такий напружений графік. Хотілося, щоб усе йшло спокійно, без метушні і поспіху, щоб насолодитися кожною миттю, відчуваючи себе прекрасною принцесою, яка викликає захоплення. До того ж, така розкішна весілля була потрібна тільки його батькам, з її ж боку зібралося гостей лише 10 осіб. Але Марко вирішив інакше, і вона підкорилася. Ну й добре, чи цей день насправді найголовніший у її житті? Якщо попереду ще чекають безліч інших не менш чудових днів поряд із коханим чоловіком.
У РАЦСі Лідія потопала в морі квітів і привітань. Єдине, що трохи засмучувало, те що Марку трохи не здоровилося. Вона відразу помітила, що він блідий. Напередодні хлопець трохи прихворів і провів день у ліжку.
— Нічого, Лідочко, не хвилюйся, — запевнив він наречену, — це мине. Я випив ліки і мені вже краще.
— Хочеш, не поїдемо кататися містом, а просто погуляємо парком, там і пофотографуємось?
— Гарна ідея! Дякую, малеча, ти найкраща! — оцінив її пропозицію чоловік.
Вони неспішно прогулювалися парковими алеями у супроводі свідків, які зробили безліч знімків. Потім вирушили до ресторану, де їх чекали родичі та решта гостей. Батьки вийшли назустріч молодятам з короваєм у руках. Мати Лідії виголосила коротку промову, після чого молодята відкусили по шматку хліба. Слух у Лідії завжди був чудовий, тому вона почула слова, адресовані суто Марку: «Закушуй гарненько, бо після вчорашнього на тебе дивитися боляче».
Вона пильно подивилася на свідка, який з посмішкою дивився на Марка, що жував. Той, зрозумівши, що його слова почули, зніяковів і відвернувся. Дівчина застигла, не в силах проковтнути хліб, що перетворився у роті на важку липку масу.
— Попий водички, — занепокоїлась мати, простягнувши пляшку.
Лідія з труднощами позбулася спазму в горлі, але голову почали стискати якісь невидимі лещата, що викликали біль і страх. Вона, відчувши гостру нестачу повітря, покрилася холодним, неприємним потом.
— Лідо, ти чого? — підскочив до неї Марко. — Тобі погано?
— Може, вона вагітна? — почулося шепотіння з натовпу.
— Зачекай, Марко, — мати обняла доньку, відводячи її від новоспеченого зятя. — Веди гостей у банкетний зал. Я сама впораюся. Скоро ми повернемося.
Біля туалету Лідія опустилася на лавку, тремтячи всім тілом.
— Панічна атака? — стурбовано запитала мати.
Дівчина кивнула і притислася до матері.
— Давай дихаємо, я допоможу тобі впоратись.
Мати згадала той час, коли витягувала дочку з депресії після невдалого першого сімейного досвіду. Тоді вона також відвідувала психолога, щоб навчитися справлятися з подібними атаками, про які раніше ніколи взагалі не чула. У неї до того була здорова і життєрадісна донька.
І тепер, заспокоюючи свою дівчинку, вона з жахом зрозуміла, що зарано раділа видимому благополуччю і веселості дочки. Щось, напевно, сталося, бо панічні атаки повернулися. Заспокоївшись, Лідія втомлено попросила матір привести до неї Марка. Той швидко прибіг до неї і опустився поруч навпочіпки.
— Лідочко, що це було? — спитав Марко. — Я ніколи не бачив тебе в такому стані. Ти, і правда, вагітна?
— Ні, Марку, я не вагітна. На щастя.
— Чому ти так говориш? — здивувався хлопець.
— Скажи мені чесно, Марку, що було вчора?
— У якому сенсі? Нічого особливого не було. Я ж тобі казав, що прихворів і весь день провів у ліжку.
— Що у тебе боліло, Марку? Яка була температура? А лікаря ти викликав?
— Я…ні…навіщо лікар? — зніяковів хлопець. — До чого стільки запитань? Ти мене в чомусь підозрюєш?
— Я думаю, що вчора ти пив спиртне, а не ліки.
— Дурниці! — Марко скочив на ноги. — Не думав, що у тебе маніакальна підозрілість!
— Тоді глянь мені в очі, Марку, — дівчина взяла його за руку і притягла до себе. — Я тобі повірю раз і назавжди, якщо ти прямо зараз поглянеш мені в очі і скажеш, що лежав у ліжку, а не був десь в іншому місці. Ну ж, Марку!
— Звісно, — хлопець глянув їй в очі. — Я вчора лежав у ліжку…
Він не витримав її пильного погляду і, запинаючись, почервонів і відвів очі.
— Продовжуй, Марку, я тебе слухаю!
— Так, я був на парубоцькому! — випалив він, уперто випнувши підборіддя, — А як, на твою думку, я мав вчинити? Друзі мене б не зрозуміли. Я ж не хотів, щоб ти про це дізналася колись. І припини істерику, врешті-решт! Ти повинна мені довіряти, бо я можу заприсягти, що нічого поганого на нашому парубоцькому не було.
— Вірю, Марку, вірю. Але це не головне.
— А що тоді головне? Ми кохаємо одне одного, я тобі зраджувати не збираюся. Чого ще потрібно?
— Повага, Марку, і чутливість до почуттів та болю іншої людини.
— Саме тому я тобі нічого й не сказав про парубоцький. Я не хотів тебе засмутити.
— Дякую, я так і зрозуміла.
— Ходімо до гостей, а то зачекалися, всі вже голодні.
— Я скоро. Поклич мою маму.
Лідія, відчуваючи слабкість у ногах після пережитого нападу, встала і взяла маму під руку.
— Матусю, викликати мені таксі, я поїду додому.
— Ти добре подумала, дівчинко моя? Зруйнувати стосунки легше, ніж потім відновити.
— Немає чого відновлювати, мамо. У нашому з Марком домі фундамент виявився збудованим на сипучих пісках.
Увесь вечір дзвонили родичі чоловіка, але Лідія вимкнула телефон, після того як його батьки вилили на неї купу образ і погроз за те, що вона зганьбила їхнього сина. Самого Марка не було чути кілька днів. Наприкінці тижня він зателефонував і ображеним тоном сказав:
— Ну, і що ти тепер мені скажеш?
Було зрозуміло, що він чекав від неї сліз каяття і вибачень.
— Я подала на розлучення, — тихо відповіла вона.
— Тобто? — вигукнув хлопець. — Замість того, щоб просити вибачення за свою дурість і зрив весілля, ти маєш намір здійснити ще одну дурість?!
— Марку, ти завдав мені дуже боляче. Я більше не можу тобі довіряти. До того ж, я не можу будувати своє майбутнє з людиною, яка звинувачує мене в тому, в чому сам був неправий.
— Я неправий?! Та мої батьки стільки грошей вбухали в це весілля! І не я винен, що ти зневажила традицію, яка важлива для близьких мені людей.
— Я рада, що у тебе так багато близьких людей. На жаль, я не увійшла до їхнього кола. Тому подала на розлучення.
Після цих слів Марко почав кричати й вимагати повернути гроші, які його родина витратила на весілля.
Марко подав зустрічний позов на повернення коштів, витрачених на весілля і несостоявлену подорож. Хоча з’ясувалося, що його гості з задоволенням з’їли все, що було на столах, включаючи триярусний торт, а за невикористаний тур, призначений для медового місяця, повернув частину коштів. Після того, як у задоволенні позову йому було відмовлено, він у всіх соцмережах заніс Лідію в чорні списки.
Через кілька місяців Лідії анонім надіслав фотографії, як «хворий» Марко обіймає якусь дівицю легкої поведінки під час свого парубоцького.