Ти – моя зірка

Оксана вирівняла перед дзеркалом сукню на стегнах, провела по губам рожевою помадою, потім підкрутила пружинястий локон. Відійшла на крок і оглянула себе критичним поглядом. «Гарна!» — задоволено посміхнулась вона до свого відображення.

У дверях прихожої з’явився чоловік, притулившись плечем до одвірка.

— Ого! Куди це ти так вирядилась?

— На роботу. Ревнуєш, чи що? — Оксана розплющила і без того великі, гарно підведені очі.

— Звісно, ревную. Може, підвезу тебе на авто? У маршрутці ж помнуться, — запропонував Денис.

— Сиди вдома. Куди тобі з гіпсом? — Оксана застебнула блискучу куртку, поправила шарф, підтягнувши його аж до підборіддя.

— Пішла. — Але біля дверей зупинилась. — Так, зовсім забула. Запізнюсь. Марійка виходить заміж. Збираємося в кав’ярні на дівич-вечір. Не хвилюйся.

— Постривай, може, все ж заберу тебе? — Денис відірвав плече від одвірка.

— Не треба. — Оксана витягнула губи, кинула повітряний поцілунок і вийшла.

Денис підійшов до вікна, чекаючи, коли вона з’явиться у дворі.

— Скільки можна казати, щоб права здала. Зараз би на авто їхала, а не товклася в маршрутці, — пробуркотів він, хоча знав, що вона не почує.

У кав’ярні лунала музика. За столиками сиділи шість жінок, сміялися, розповідаючи кумедні історії зі своїх весілля. Раптом офіціант поставив перед Оксаною пляшку дорогого вина.

— Вам передав пан за сусіднім столиком. Відкрити? — ввічливо похитнувся він.

Оксана обернулась — і серце їй завмерло. Той чоловік кивнув, посміхаючись. Вона впізнала його. Невже забуде? Павло був найкрасивішим хлопцем у університеті, старшокурсником. Дівчата сходили по ньому з розуму. Перед сесією вона не здала залік. Сиділа на сходах і плакала. Перший іспит — через два дні, а без заліку до нього не допустять.

— Чого сумна? Іспит завалила? — почула вона над собою голос.

Перед нею стояв Павло. Він говорив із нею! А вона — з розмазаною тінню й червоним носом.

— Залік не здала, — пробубніла Оксана.

— Дрібниці. Лише туш розмазала.

Вона метнулась до дзеркальця, а він простягнув серветку.

— Біжи до викладача, поки не пішов. Скажи, що вчила цілу ніч, голова не варить.

— Думаєш, спрацює?

— Не спробуєш — не дізнаєшся.

Вона побігла. Залізні сходи гупали під ногами. Коли вийшла із заліку з посмішкою, Павло чекав.

— Ось так краще, — похвалив він.

Вони йшли додому, і він щось розповідав. А вона не чула, бо думала лише: «Він поруч! Із мною!» Дівчина ловила заздрісні погляди і розпиналася від гордості.

Після сесії вони деякий час зустрічалися. Ходили в кіно, на пляж… Вона знала, що він міняє дівчат, як рукавички, але серце не слухало. Одного дня Павло зник. Адреси в неї не було, спитати було нікого — усі роз’їхалися на літо. Вона сумувала, упевнювала себе, що він ось-ось повернеться… Доки не зрозуміла, що вагітна.

— Що з тобою? То літала, як на крилах, тепер мов сонна муха, — занепокоїлася мати.

— Перекупалася, мабуть, — зіграла Оксана кашель.

Наступного дня вона пішла до приватної клініки. Лікарка підтвердила вагітність.

— Мати мене вб’є… Я ж ще вчитися… А він зник… — Оксана розплакалася.

Лікарка зжалилася, порадила медикаментозний аборт. Дівчина випросила в мами гроші на «ліки» — і зробила це.

У вересні вона шукала Павла очима. Але він пройшов повз з першокурсницею й навіть не глянув на неї. Подруги додали масла у вогонь: «Павло жениться, тепер усі заспокоїться». Оксана ледве стримувала сльози.

На лекції до неї підсів Денис. Звичайний хлопець, не красеня. Вона знала, що він до неї небайдужий.

— Чого сумна? Може, в кіно сходимо? — запропонував він.

Після кіно вони гуляли. Денис розповідав про книжку так захоплено, що вона навіть забула про Павла.

Перед будинком Оксана раптом випалила:

— Денисе, ти мене любиш? Одружись на мені.

Він остовпів.

— Ти жартуєш? Я тебе люблю. Але не так.

І пішов.

«Навіть цей нікчема мене кинув», — подумала вона.

Наступного дня під час лекції Денис підійшов до викладача, щось прошепотів. Професор усміхнувся й відійші. Денис став перед аудиторією:

— Я хочу зробити пропозицію дівчині на ім’я Оксана. Обіцяю кохати її вічно.

— Оксано, вийдіть! — підхопив професор.

Гурт заскандував: «Так! Так!» Вона вийшла, а Денис уже чекав з перснем. Хлопець дістав квіти — і зал захлинувся аплодисментами.

Пізніше він пояснив: хотів, щоб цей момент запам’ятався їм обом.

Історія стала легендою університету.

Їхні стосунки були спокійними, більш дружніми. Вагітності не було, але Денис нікВона тримала його руку, дивлячись на дві смужки, і зрозуміла, що справжнє щастя – це не блискучі обіцянки, а теплі долоні того, хто завжди поруч.