У хвилини смутку і щастя

І в біді, і в радості

— Мироне, глянь, яке сукню купила! Подобається?
Мирон підвів очі й усміхнувся.

— Ну-ну, прокрутися! Дуже гарна. Тобі неймовірно личить! — ніжно промовив чоловік.
— І мені сподобалося… Я весь магазин оббігала, думала, піду без покупки! А в останній момент побачила цю сукню! Я в неї закохалась! Влітку на день народження Оленки в ній побуду.

— Ні, в ній не ходи, — зробивши серйозний вигляд, сказав Мирон.
— Чому? — засмучено запитала Соломія.
— Бо тоді ти будеш гарнішою за ювіляра. А так не можна.
Соломія розсміялася, а Мирон подумав, який же гарний сміх у його дружини.
— Та ну тебе!

Жінка підійшла до дзеркала, знову милуючись обновкою. Блакитна сукня й справді їй пасувала — на її фоні зелені очі Соломії здавалися яскраво-блакитними.
Мирон теж милувався дружиною, але на душі було важко. Він їй досі не розповів… Не знав, як це зробити. Сподівався, що все налагодиться…

— А ми коли у відпустку збиралися? — глянувши через дзеркало на чоловіка, запитала Соломія.
— У вересні… — осиплим від хвилювання голосом відповів він.
— У вересні… Треба буде до того часу купальники подивитися. А то в мене лише два. Мало.
Мирон закрив очі. Ні, більше не можна ховати правду. Він хотів її захистити, але розумів — так не вийде. Треба говорити.
— Соломієчко, сідай, будь ласка, — промовив чоловік.

Жінка обернулася, все ще посміхаючись. Але побачила серйозне обличчя чоловіка, і посмішка згасла.
— Що трапилося, Мироне? — перелякано запитала вона, сідаючи поряд із чоловіком.
— У мене погана новина…

— Господи… Не муч, що таке? Всі живі-здорові? Мама в порядку?
— Всі здорові! — заспокоїв її Мирон. А потім, взявши її руки в свої, промовив: — Моя фірма збанкрутувала.
Соломія дивилася на чоловіка, намагаючись усвідомити почуте.

Побралися вони п’ять років тому. Мирон був старший за Соломію на десять років, але дівчина тоді безумно в нього закохалась. І вік не став перешкодою. Тоді справи Мирона якраз пішли вгору, і ніхто не міг би звинуватити Соломію, що вона з ним через гроші. А всі, хто знав їхню пару, бачили, як вони люблять одне одного.
Кажуть, деякі шлюби укладаються на небесах. Це був їхній випадок. Вони були, як дві половинки одного цілого. У їхньому спільному житті не було ніякої бруду. Не було ні брехні, ні обману.

Мироновий бізнес після весілля пішов стрімко в гору. Він почав багато заробляти, і подружжя швидко змінило маленьку двокімнатну квартиру на великий будинок. Отримали машини, часто їздили на відпочинок. І їх вже безхмарне життя стало ще кращим.
Мирон вважав, що коли чоловік одружується, він автоматично бере на себе обов’язки забезпечення сім’ї. Дружина може працювати, але її гроші не повинні бути основним доходом. Тому він навіть не знав, скільки отримує Соломія. Зазвичай вона все витрачала на себе: салони краси, магазини, різні жіночі дрібнички. Часом Соломія купувала продукти, оплачувала невеликі рахунки, але це було лише за її бажанням. Основне забезпечення лежало на Мироні. Йому так було комфортніше.

А тепер він мав зізнатися в провалі. І у своїй слабкості.
Мирон навіть подумав, що після краху його бізнесу, якщо Соломія захоче піти від нього, він її зрозуміє. Адже він не виконав свою роль.
— Як давно все погано? — тихо запитала Соломія.
— Кілька місяців. Думав, що виплавлюсь, але ні. Сьогодні компанію офіційно визнано банкрутом. Мені шкода…

Мирон похилив голову. Йому було соромно дивитись у очі коханій жінці.
— Чому ти мені про це не розповів? — трохи образилася Соломія.
— Не хотів тебе втягувати. Сподівався, що сам розберусь.
— Мироне! — обурилась дружина. — Ми ж родина. І в біді, і в радості, пам’ятаєш? Невже думав, що я буду тебе кохати лише в радості, але не підтримаю в біді?
— Я просто не хотів вішати це на твої тендітні плечі, — зітхнув він.
— Гаразд, — з усмішкою погладила його по плечу Соломія. — Ми впораємось. Що ти плануєш робити?

— Не знаю, — промовив Мирон, зітхаючи. — Треба порахувати рахунки, з’ясувати, скільки у нас грошей. Влаштуватись кудись на роботу. Потім, може, вдасться відновити свою справу…
— Так, — підвелась з дивану Соломія. — Сукню я поверну.
— Навіть не думай! — підскочив Мирон. — Вона тобі так пасує, і тобі так подобається.
— Нічого, — заспокоїла його дружина. — У мене цілий гардероб суконь, та й на день народження Оленки в ній ходити непристойно, сам же сказав.
Мирон усміхнувся, відчуваючи, як у нього стискається серце.

— Її вартість — це вартість продуктів на півмісяця. Нам це зараз важливіше, — додала Соломія. — А потУже через рік їхнє життя знову заграло всіма фарбами, а Мирон, тримаючи Соломію за руку, зрозумів, що справжнє щастя — це коли поруч із тодою той, хто вірить у тебе навіть у найтяжчі часи.