У мого товариша трапилась історія: закохався і одружився.

У мого друга був випадок. Одружився він, звісно ж, по коханню. Наречена красива, розумна, самостійна. Працює бухгалтером у великій фірмі, добре заробляє.

Ну і Тарас теж намагався не відставати за доходами. Брав додаткові підробітки, тяжко працював, щоб швидше виплатити кредит за квартиру. Квартиру взяли свою одразу, склалися, взяли в борг, родичі допомогли. Ремонт зробили євроремонт, обстановка чудова. Живи та радій, як кажуть.

Але не виходило радіти. Жінка по господарству не встигала. Чи то не вміла вчасно підлогу помити, пил витерти та вечерю приготувати, чи просто не хотіла. Пояснювала, що дуже стомлюється на роботі та й приходить пізно. Та й Тарас не байдикував. Теж працював допізна.

Урешті, у них почалися сварки, з’ясування, хто більше для дому робить. Перші пів року жили у постійних конфліктах серед розкиданого одягу та гори немитого посуду. Але ні рідним, ні друзям не зізнавалися, чому конфліктують. Обом було ніяково.

Якось Тарас пішов з тестем на риболовлю. Обидва рибалки досвідчені, тож добре порозумілись. Вночі біля вогнища з чаркою горілки тесть і “розколов” його. Друг мій розповів свої образи, тільки попросив, щоб не розповідав нікому, особливо тещі.

Тесть пообіцяв. А загалом сказав, що в їхньому домі не буде ладу, поки домовика не заведуть. “Є, — каже, — в мене один на прикметі. Буде час — умовлю його до вас переїхати”. Тарас вирішив, що тесть жартує, але промовчав.

А за кілька днів тесть до них в гості завітав і котика приніс. Тарас обурився: навіщо?.. Але тесть його на балкон покурити вивів і нагадав про домовика. Мовляв, я його з котиком до вас привів, тепер у вас усе буде добре. Тільки до котика ставтесь по-людськи.

Котик Тарасові одразу сподобався. Маленький, лагідний, відразу його своїм прийняв. Куди не сядеш, тут як тут, просить погладити. Щоправда, калюжу довелося витерти. Але це лише на початку.

На наступний день приходить Тарас з роботи, а вдома чисто. І речі не розкидані, і жінка на кухні вечерю готує. І смачна!

Тарас і сам тоді одразу взявся до справи, поличку у ванній прикріпив, як давно обіцяв. Наступного дня приходить, жінка пилососить. І він не без діла — викинув сміття і за хлібом збігав. А в магазині ще й вина купив. Вечеря вийшла майже святковою. Вони й не пам’ятали, коли таке було.

І так цілий тиждень. Не життя, а суцільна радість. Наче й справді оселився в їхньому домі добрий домовик. А в неділю ввечері молода дружина каже:

— Та ти, Тарасе, завтра не приходь з роботи, не хвилюйся. Я і наповнювач купила, і місце в туалеті йому облаштувала.

— Кому?

— Як це кому — твоєму котику. Я ж бачу, що ти кожного дня з роботи повертаєшся, за ним прибираєш та вдома все упорядковуєш. Знаю ж, що поки котик маленький, він би усю квартиру забруднив. А ввечері приходжу — все чисто.

От тут у Тараса й дах поїхав.

Невже насправді у них домовик завівся?

Він сам принаймні вдень додому не повертався, думав, дружина все прибирає. А їй, як виявилося, було соромно байдикувати в чистій квартирі.

Отпустився з роботи на пів дня. Спочатку наче пішов, а потім тихо повернувся, сів у крісло зі смартфоном і затих.

Ближче до обіду хтось став ключем двері відчиняти. І котик одразу в коридор побіг, нявкає, зустрічає. Чує Тарас тихий голос:

— Що, Мурчику, скучив? А я тобі молочка приніс та ковбаски свіженької. Хто тебе тут ще нагодує? Щось більше калюж не видно, вже навчився до туалету ходити…

Двері в кімнату відчиняються. На порозі — тесть. По обличчю видно, що не очікував зустріти зятя.

— Так ось ти який… домовик!

Тесть зніяковів:

— Ну і що? Я ж вам котика подарував. Значить, повинен за ним доглядати. Хоча б спочатку.

— А ключ де взяв?

— Та на риболовлі у тебе непомітно зняв з в’язки, зробив дублікат, а наступного дня повернув…

Три роки Тарас з дружиною живуть душа в душу. Уже й сина народили. І до сьогодні ніхто не знає, що за домовик колись оселявся в їхній квартирі.