У тебе півгодини, щоб викликати нам бізнес-таксі, заявила родичка на вокзалі!

— Ми на вокзалі, в тебе є півгодини, щоб викликати таксі бізнес-класу мені та дітям! — заявила родичка.

— Ти мені сестра чи просто перехожа? Не соромно так себе поводити, ще й при дітях? Невже тобі так важко купити улюбленим племінникам одяг? Чому я взагалі повинна просити тебе щось їм купувати? Ти сама повинна пропонувати! Грошима мені допомагати! Ти ж не змогла народити і навряд чи народиш! А я мама-одиначка! — Анжела сипала словами в сестру, немов дротиками, намагаючись зачепити Надію якомога сильніше та втрутитися в її особистий простір.

Надія з дитинства була в родині не надто улюбленою дитиною. Мати народила її без чоловіка, а коли вийшла заміж, старша дочка раптом всім стала заважати. Вітчим постійно дорікав шматком хліба, а матір відчувала на ній злість через те, що довелося вийти заміж хоч за кого-небудь, аби не залишитися самотньою матір’ю. Лише народження молодшої сестри дало Надії трохи вільного простору, адже тепер у неї з’явилося призначення. Батьки вирішили, що старша дочка стане нянькою для молодшої.

Весь час Надія мала проводити з сестрою, годувати її, розважати і розвивати, не дивлячись на власні інтереси, уроки і заняття. Якщо Надія не встигала вчасно переодягнути або нагодувати меншу, її позбавляли можливості вийти погуляти з друзями або відвідати день народження однокласниці. Підростаючи, маленька Анжела стала ставитися до сестри так само, як і батьки, вважаючи її скоріше прислугою.

У вісімнадцять років, закінчивши школу, Надія вирішила повністю змінити своє життя. Вибрала для вступу університет якнайдалі від дому, зібрала речі та виїхала з твердим наміром ніколи не повертатися. Як жили батьки та сестра в наступні десять років, Надія майже не цікавилася. Вони дзвонили рідко і тільки, щоб попросити гроші, які ніколи не повертали.

Їздити в гості Надії не хотілося, але вона знала, що сестра у сімнадцять стала матір’ю, у вісімнадцять вийшла заміж і вирішила народити другу дитину, щоб чоловіка не забрали в армію. На щастя, народилися двійнята, але молодий батько, скуштувавши всі радості раннього батьківства, втік, вимагаючи розлучення.

Тепер Надії дзвонили частіше. На відміну від сестри, вона змогла зробити в житті більше, ніж виховувати дітей. Отримавши освіту, вона влаштувалася на роботу у фірму, де швидко помітили перспективну співробітницю. Стабільна робота і повільно, але зростаюча зарплата дозволили дівчині взяти невеличку іпотеку. Хай і маленьку студію, але вона змогла придбати власне житло.

Знаючи, що старша дочка не бідує, батьки стали ледь не раз на тиждень дзвонити і просити гроші в борг. Борги, звісно, не поверталися. Прохання завжди стосувалися дітей Анжели.

— Надька, у Полі куртка порвалася. Надішли п’ять тисяч. Тільки терміново, дівчинці немає в чому йти вранці в садочок!

— Надька, двійнята потребують грошей на подарунки, у них день народження! Анжела знайшла підходящі, з тебе десять тисяч гривень.

— Надька! В Анжели проблеми, її знову звільнили. Не розуміють, що у багатодітної матері проблеми важливіші за роботу. Тепер ти будеш оплачувати садок для двійнят та Поліну підготовку до школи!

Кожне прохання батьків звучало як наказ. Вони навіть не запитували, чи є у старшої дочки гроші, і чи в змозі вона надіслати потрібну суму. Про власні справи Надії мати ніколи не запитувала, вважаючи, що вона чудово живе, віддалившись від родини. Успіхами старшої дочки вона не пишалася, вирішивши, що та могла б працювати ще більше і сильніше допомагати родині.

Надія так і не змогла позбутися почуття провини, яке вбивали їй з дитинства. Відмовити матері у неї не виходило. Кожен раз після її дзвінка Надія зітхала і йшла перераховувати свої фінанси, вирішуючи, від чого доведеться відмовитися цього місяця.

Особисте життя Надії було набагато скромнішим, ніж у молодшої сестри, але все ж вона могла “похвалитися” невдалим шлюбом. Ледь влаштувавшись на роботу, Надія познайомилася з колегою, і скоро вони вирішили узаконити стосунки. Але перед весіллям дізналися, що у Надії є великий і серйозний недолік: вона не могла мати дітей. Чоловік вирішив, що така дружина йому не потрібна, і пішов. Цю трагедію Надія пережила самостійно, розповівши матері про це лише через пару років. Відтоді її бездітність стала підніматися майже в кожній розмові з родичами.

— Пустоцвіт наша Надька-то… Ось не поталанило! Добре, що хоч Анжела внуків народила… — говорила матір. На якийсь час її залишили у спокої, але одного разу молодша сестра вирішила, що пора б старшій по-справжньому показати свою сестринську любов і турботу. Вранці одного з рідкісних вихідних Надії у її квартирі задзвонив телефон.

— Надька, ну ти де взагалі? Я що, зобов’язана з дітьми на автобусі добиратися? Негайно замов мені таксі! І дивись, щоб не економне! Маленьких нудить у прокуреному салоні! Так що не економ!

— Привіт. А ти де взагалі? І чому я повинна тобі таксі замовляти? — ошелешено запитала Надія.

— А тобі що, мати не сказала? Я вирішила перебратися до тебе. Немає чого в нашому містечку ловити! Буду жити з тобою. Я на вокзалі, у тебе півгодини, щоб за нами приїхало таксі. — Сестра кинула слухавку, а Надія присіла, адже новини виявилися не найрадіснішими. Виявилося, від’їхавши за кілька тисяч кілометрів від дому, вона не змогла втекти від нахабної сестриці.

Ввечері Анжела вже роздавала вказівки.

— Завтра ж знайдеш мені роботу у себе в офісі, ти ж начальник. І дивись, щоб з хорошою зарплатою, але не дуже напружною. І щоб у колективі були молоді чоловіки, а з роботи мене відпускали на першу вимогу! Для двійнятку купи двоярусне ліжко, не ютитися ж нам усім на одному дивані! Сьогодні, так вже й бути, я на твоєму ліжку посплю з хлопчиками, а Поля з тобою на дивані. І ще, скоро холоди, треба купити дітям теплі речі! І дивись, щоб не гірше, ніж у інших! Мені червоніти не хочеться перед людьми. Щоб мене розведенкою з хвостиком називали!

Надія слухала і не могла зрозуміти, чому досі ще не вигнала цю розпещену дівчину за двері? Чому взагалі досі терпить таке ставлення до себе? Чому не почала відстоювати особисті межі, допустивши, щоб проблема зайшла так далеко. Моментальний порив раптом набрав сили, з’явилася злість на батьків, образа і бажання виправити несправедливість. Різко вставши і зробивши сестрі знак замовкнути, Надія випалила:

— Сьогодні ви у мене переночуєте, а завтра вранці я тебе відвезу на вокзал, і ти поїдеш назад до батьків! Я більше не буду тебе забезпечувати і відправляти гроші на твоїх дітей! Ти їх народила, сама і виховуй! Мені все це набридло! Не я тебе народила, не мені за тебе відповідальність нести. Вважай, що своєю багаторічною фінансовою допомогою я віддала вашій родині всі борги! Якщо вранці ти не залишиш мій дім, я викличу поліцію і мені байдуже, що тут діти! Це твої діти та твої проблеми! До речі, спиш ти зі всіма своїми малюками на гостьовому дивані, і мені байдуже, як ви на ньому уміститеся! Я звикла спати з комфортом!

Надія говорила так упевнено, що Анжела не змогла вимовити й слова. Вона обурювалася і гуділа весь вечір, дзвонила матері, жалілася, але Надія вирішила ніяк не реагувати. Вранці вона навіть не стала відвозити сестру на вокзал, просто виставила за двері, видавши наостанок трохи готівки на таксі та поїзд.

— На цьому все. Можеш забути дорогу до мене. Моя справа, що далі. У мене своє життя, і воно не полягає у твоїх інтересах, — сказала Надія, зачиняючи двері. Вона досить довго плакала в подушку, думала, розмірковувала, але зрозуміла, що зробила все правильно. Інакше її просто зі світу зжили б… такі чудові родичі.

Звільнившись від обов’язків, що не давали їй проживати життя на повну, Надія наче вдихнула на повні груди. Вона почала зустрічатися з чоловіком, і через два роки вийшла за нього заміж. Вони з чоловіком усиновили двох дітей і стали жити щасливо.