Connect with us

З життя

УБІДНЕНА

Published

on

Оля виросла, як бур’ян біля дороги — без догляду, без тепла, без уваги. Ні ласки, ні турботи, навіть простого людського «ти мені потрібна». Їй діставались чужі обноски — такі поношені, що крізь дірки просвічували худенькі колінки. Черевики завжди хлюпали — то води набере, то підошва відлетить. Щоб не вправлятися з зачіскою, мати просто стригла доньку «під горщик». Але волосся все одно стирчало на всі боки, немов кричало про безлад у її житті.

У дитсадок Оля не ходила. Можливо, і хотіла б — туди, де діти, іграшки, тепло… Але батькам було важливіше десь дістати нову пляшку. Тато з мамою пили, сварились, бились. Коли вони зникали в пошуках алкоголю, Оля ховалась — у підвалах, на сходах. Вона рано зрозуміла: чим менше тебе помічають, тим більше шансів залишитися цілою. А якщо не встигала втекти — потім маскувала синці.

Сусіди співчували. Пошепки лаяли Зіньку — матір дівчинки, яка колись була нормальною, а потім зв’язалась з кримінальником і опустилася. Але найбільше жаліли саме Олю. Жаліли — та що могли? Хто підкидав їжі, хто приносив старий светр, але якщо річ була доброю — мати тут же продавала, а гроші пропивала. Так і ходила Оля — обірвана, боса, голодна.

До школи дівчинка пішла пізно. І раптом виявилось, що їй там добре. Навчання давалось легко. Оля старанно виводила літери, тягнула руку, читала все, що могла дістати. У бібліотеці сиділа аж до закриття, горнучи сторінки, наче святині. Вчителі дивувались: звідки в цій занедбаній, мовчазній дитині — такий світ?

Але однокласники її не прийняли. Не розуміли. Не жаліли. Боялись. Бідний одяг, стирчачі волосся, мовчання — все це робило Олю чужою. Вона не гралась, не сміялась, не розуміла жартів. А головне — її батьки. Діти передражнювали п’яну Зіньку і кликали Олю «убогою». І це пристало. Спочатку — пошепки, потім — вголос. За кілька років ніхто вже й не пам’ятав її справжнього імені.

Вчителі, хоч і бачили несправедливість, мовчали. Одні — зі страху перед «добрими» батьками учнів. Інші — з безсилля. Треті — тому що звикли. А Оля ховалась.

Її тихе місце — старий парк за школою, біля зарослого ставка. Там, під столітнім дубом, вона проводила вечори, а інколи й ночувала, коли вдома було особливо страшно. Компанію їй складали бездомні коти та пси. З ними вона ділила їжу, обіймалась, розмовляла. Там, під шелест листя, можна було дихати.

Батько помер, коли їй було чотирнадцять. Замерз у сугробі, п’яний. На похороні — лише Зінька й Оля. Мати голосила, билась об землю, а донька — лише стояла. Ані сліз, ані слів. Лише самотнє полегшення і сором за нього.

Після смерті батька мати зовсім з’їхала з глузду. Припади, крики, дні, коли вона не впізнавала Олю. Тоді дівчина почала підробляти — мила сходи, носила воду, прибирала. Сусіди кидали їй дрібні гроші. На них Оля купувала медичні книжки — вірила, що колись зможе вилікувати матір.

А у школі стало ще гірше. Хтось дізнався, що Оля працює прибиральницею — і почався новий виток знущань. Особливо старалась Даринка — шкільна зірка, дочка заможних батьків.

«Чуєш, убога! Знову йдеш у смітті копатися?» — гукала вона вслід, коли Оля поспішала після уроків.

Оля мовчала. Вчилась не чути. Але щоразу біль осідала всередині, як важкий камінь.

«Чому вони так?» — шепотіла вона дворнязі, що терлась біля її ніг. «Чим я їм завадила? Невже це справедливо?..»

А потім з’явився він. Богдан Коваленко. Новий учень. Високий, темноволосий, зі спокійним поглядом. Приїхав з батьками з Чернігова. Спортсмен, розумний, тихий. Усі дівчата одразу закохались. Оля — теж. Але ховала це. Щоразу, коли він проходив повз, серце тьохкало, а щоки палали. Вона молилася, щоб ніхто не помітив.

Даринка одразу вирішила, що Богдан — її. Вишукані сукні, макіяж, парфуми — вона йшла до мети. Ніхто не наважувався їй перечити. Оля навіть не мріяла — вона навіть не сподівалась.

Одного разу, запізнившись через матінкиний припадок, Оля зайшла до класу й упустила медичну книжку. Даринка підняла її.

«Що це у нас? “Психіатрія”? З’їхала з глузду, убога? Як твоя мати?»

І Оля не витримала. Стиснувши зуби, щоб не закричати, вона вибігла з класу. Товкнула в плече Богдана, що входив. Він обернувся — не встиг нічого зрозуміти.

Оля добігла до парку. До дуба. Впала в сніг. Ридала.

Саме тоді вона побачила, як собака пішла по льоду. Як він тріснув. Як пес провалився.

Оля кинулась рятувати. Роздяглась. Підповзла. Вхопила собаку за шию — і сама провалилась. Льодяна вода спалила, відібрала подих. Собака метушилась поруч. Оля намагалась пливти. ВтраЗ сильними руками Богдана на спині вона відчула, що, може, не все ще втрачено.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

7 + сімнадцять =

Також цікаво:

З життя5 години ago

Love Without Borders

28October2025 Dear Diary, Tonight the neighbour, MrsMarjorie Ellis, peered over the garden fence with a puzzled look. Ian? Are you...

З життя5 години ago

Nobody Could Imagine Why a Homeless Man Struck a Wealthy Mother Until the Shocking Truth Was Revealed

Hold it, you wanker! the shout rang out, and the slap landed square on the cheek. Olivia Andersons face flushed,...

З життя6 години ago

Why Should I Feel Sorry for You? You Never Pity Me,” Responded Tasha

13November2025 I cant help but wonder why I should ask for your pity when you never gave me any. Those...

З життя6 години ago

When the Door Opened, I Momentarily Thought I Saw a Ghost from the Past.

When the door swung open, for a heartbeat I thought I was looking at a spectre from my past. Poppy...

З життя7 години ago

Out of This World: A Journey Beyond the Ordinary

I have kept a diary ever since I was a lad, and today I feel compelled to record the life...

З життя7 години ago

You’re a True Gem!

Youre a real treasure, you know that? Again? Emma, who on earth did you have that child for? For yourself...

З життя8 години ago

The Great British Gatekeeper: They All Ridiculed the Poor Man, Unaware He Was a Billionaire in Search of Genuine Love

Hey love, let me tell you the one about Edward Wellington youll love it. Edward wasnt like the other lads,...

З життя8 години ago

I Can No Longer Live a Lie – My Friend Confessed Over Dinner

I cant keep living a lie, whispered Valerie, her voice trembling over the clinking of cutlery. Lucy stared at the...

ВСІ ПРАВА НА МАТЕРІАЛИ РОЗМІЩЕНІ НА САЙТІ ІЗ ПОСИЛАННЯМ НА ЗОВНІШНІ ДЖЕРЕЛА НАЛЕЖАТЬ ЇХНІМ АВТОРАМ.