Connect with us

З життя

Укластися за годину.

Published

on

Встигнути за годину. Але пес не злякався, він не давав іти. Принижуючись, прижав вуха, припав до землі, майже підповз до Оксани – обережно, зубами вчепився за штанину і потягнув за собою…

Нічого вже не боліло, нічого – крім її душі… Оксана не розуміла, де зараз знаходиться, і що насправді з нею сталося. Жінка озиралася навколо, але попереду, зверху, знизу і позаду її тіла нічого не було, майже нічого… Навколо неї клубочився щільний, сірий туман.

– Вітаю в безкінечності, – промовив тихий, підступний голос.

І Оксана згадала, вона згадала все!!! Як її автомобіль ставав некерованим, як вилітав на узбіччя, як його перевернуло в повітрі і той останній, потужний удар, який зупинив і повністю обірвав її життя.

– Але я не можу! – закричала вона. – У мене вдома чоловік і син, у мене дуже хвора мама. Я їм потрібна!!! Допоможи мені! Допоможи мені повернутися!!! Я віддам тобі все, все, що забажаєш!

– Цікава пропозиція… – Оксана майже фізично відчула чужу, невидиму усмішку. – Я тобі допоможу. Але знаєш, я майже впевнений, що ти сама собі не зможеш допомогти. І відплата за це буде жахливою. Повір мені, я знаю, якими жорстокими можуть бути муки пекла…

– Благаю тебе, хто б ти не був, до-по-мо-жи!!!

– Гаразд, мені це самому цікаво… Я поділю твою душу на чотири рівні частини. Три залишаться у тебе, а четверту я збережу у заставу. Даю тобі рівно годину. Але щось мені підказує, що ти сама себе погано знаєш…

Оксана вийшла у двір, вона поспішала – треба було встигнути до вечірніх заторів. Син був у свекрухи на дачі, і сьогодні треба було його забрати.

Біля машини сиділа розчухана, неприємна птаха. Грак тримав зламане крило вгору, а потім квапливо, з великими труднощами, почалапав до Оксани назустріч.

– Ви на машині? – підбігла до Оксани схвильована сусідка. – Підвезіть нас із граком до клініки, я заплачу. Загине ж…

Але Оксана дуже поспішала…

– Викликайте таксі, – відповіла вона. – Мені зараз не до поранених птахів.

Грак відчайдушно заглядав в її очі, кидався під ноги, не давав пройти. Щось намагався кричати, хрипко каркав, але тим лише додавав роздратування.

Грубо відсунувши птаха ногою, Оксана сіла в автомобіль, завела мотор і рвонула з місця. А позаду неї розгублено озиралася сусідка – грак зник, наче розчинився у неї на очах…

На найвіддаленішій заправці Оксана залила бензин і вже хотіла сідати в машину, але її зупинила бездомна і худюща собака. Винувато махаючи хвостом, вона благально заглядала в очі і намагалася покликати за собою.

– Іди геть! – тупнула ногою Оксана.

Але собака не злякалася, вона не давала пройти. Принижуючись, прижала вуха, припала до землі, майже підповзла до Оксани – обережно, зубами вчепилася за штанину і потягнула жінку за собою.

В ніс вдарив запах мокрого і брудного собаки, за собачим вухом Оксана помітила блоху…

– Відчепись! – з огидою вигукнула Оксана.

І удар ногою відкинув собаку вбік. Потираючи раптово заболілий бік, жінка зачинилася в автомобілі і, забувши про нещасного пса, швидко поїхала…

*****

Не знижуючи швидкість, на ходу, протерла руки антисептичним серветкою. Фу! Знову якась зараза: то собака, то птах – повна небезпечних хвороб.

Дорогою вже мчало багато людей, всі поспішали – хто куди, хто звідки. Оксана розслабилася і додала газу. Тільки остаточно розслабитися не вдалося…

Вони побачили кошеня! Маленький, пиловий, білий клубочок – його було видно здалеку. Оксана ніби бачила його благальні очі – вони просто кричали. Кричали, тихо просили, благали його врятувати!

Оксана потрясла головою і зрозуміла, що їй здалося. Вона не могла бачити котячих очей. Пронеслася на швидкості повз кошеня і подивилася в дзеркало заднього виду…

Кошеня піднялося, сідало на задні лапки й благальним жестом складало передні на грудях.

– Загине ж, дурнику! І чого його потягнуло за місто, на жваву дорогу?

Всередині щось здригнулося і тихо попросило її повернутися назад, забрати малечу – хоча б для того, щоб просто винести на узбіччя. Але ні, часу зовсім немає…

Оксана подивилася на годинник – 58 хвилин тому вона вийшла з дому, де там кошеня, їй самій-то ніколи жити! Але востаннє все ж оглянулася…

Кошеня мчало за нею – маленьке, жалюгідне, воно відчайдушно намагалося наздогнати машину. Але кудись йому по швидкості до неї.

Викинувши з голови думки про це кошеня, Оксана зосередилася на своєму дальшому шляху. У неї є свої справи, і зовсім немає часу на цих тварин.

Про птахів, собак і дрібних кошенят нехай подбає хтось інший, а її нехай ці волохаті залишать у спокої.

Через дві хвилини автомобіль занесло… І провалюючись у щільний, сірий туман, Оксана почула мерзенний, радісний хихіт, а потім цей же голос сказав:

– І чому ви, люди, завжди звинувачуєте у всьому мене? Хіба я зараз у чомусь був винен? Я навіть спробував допомогти, дав тобі цілих три прекрасних шанси – просто трохи затриматися в дорозі.

Що тобі коштувало відвезти птаха до клініки, піти за собакою, адже вона так тебе кликала… Зупинитися, уповільнити ходу на хвилинку, взяти кошеня з собою?

Голос знову засміявся, але вже був не веселий, в ньому з’явилася гіркота:

– А це ти сама себе намагалася зупинити! В образі птаха, собаки, кошеняти – три частини твоєї душі… Ти пам’ятаєш?

Оксана кивнула, так – вона згадала. Як просила себе сама, як благала, як намагалася хоч на мить зупинитись, затриматися. Але ні, вона занадто поспішала жити, і не бажала впускати в це життя нікого іншого.

Тільки ці інші не намагалися пробратися в її дорогоцінне життя – вони хотіли Оксану врятувати, хоч це з боку і виглядало якось інакше.

А голос продовжив:

– Ти не думай, така ти не одна. Багато хто просив дати ще один шанс, а я завжди давав три, тільки це не допомагало. За сотні років лише кілька людей не поверталися в моє пекло, і знаєш – я тільки щасливий, коли люди продовжують жити, а їхня доля починає змінюватися. І четверту частину душі я віддаю їм назад, без жодного жалю.

Оксана спробувала просити ще раз, але з туману до неї простяглися кошлаті, страшні, кігтисті лапи…

P.S. Кожен раз, проходячи повз того, кому потрібна допомога, замисліться… Можливо, це частка вашої ж душі намагається вас зупинити, застерегти і вберегти від найстрашнішого. Адже вона вже знає, що вас чекає попереду…

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

одинадцять + п'ять =

Також цікаво:

З життя14 хвилин ago

Бездомна і голодна: Як я прихистила жінку, а сама опинилась за воротами

**«БЕЗДОМНА І ГОЛОДНА»**: Вивіска, яку тримала жінка, яку я приютила — але того ж дня вигнали й мене з мого...

З життя1 годину ago

Час виправити помилку

**Щоденниковий запис** Сьогодні був важкий день. Я ніколи не думала, що все обернеться саме так. Озвіріло згадую, як усе почалося....

З життя2 години ago

Болюча пам’ять, що не зникає

Больно пам’ятати, неможливо забути Квітень тішив теплом, а на початку травня раптом похолодало, два дні навіть сніг ішов. Наближалися святкові...

З життя3 години ago

«Що буде, якщо батьки справді розійдуться?» Вовку охопила тривога, а сльози нав’язались на очі.

«А якщо батьки справді розлучаться?» Від цієї жахливої думки в Олежка закрутило живіт і захотілося плакати. Троє друзів йшли зі...

З життя3 години ago

День між двома ночами

**Дві ночі і один день** Ярослава раз-по-раз поглядала на годинник. Час повз, мов равлик, повільно й важко. До кінця робочого...

З життя4 години ago

Загадка давнього зображення

**Таємниця старої фотографії** Олег та Марійка навчалися в одній групі. Звичайна дівчина, нічим не вирізнялася. Але чи то час закохатися...

З життя4 години ago

Привіт, ви чуєте? Дозвольте відкрити вам новий світ…

Алло, ви мене чуєте? Просто хочу відкрити вам очі… Соломія сиділа за кухонним столом, думаючи, що робити далі. «Пробачити не...

З життя5 години ago

Подорож серед хмар

Похід по хмарах З сірого неба сипав дрібний дощик. Данило підставив обличчя, і шкіра миттєво вкрилася краплинами води. Він із...