Ваша пара — не ваша доля: Он молодший і більше підходить мені, весілля відміняється

— Ви з ним не пара, — сказала Рита сестрі. — Він молодший і більше підходить мені. Весілля треба скасувати.

Дарка жила в просторній трикімнатній квартирі, розташованій у гарному районі Києва. Квартира дісталася їй від бабусі. Близьких родичів, окрім молодшої троюрідної сестри, у Дарки не було. Але з Ритою вони не дуже дружили.

Так сталося, що Дарка залишилася в тридцять п’ять років одна, але зате з житлом. Дарина знала, що покладатися їй ні на кого, тому добре вчилася, закінчила престижний виш і влаштувалася на високооплачувану посаду у великій компанії. Все у неї було добре, крім одного…

— Заміж тобі треба, Дарко, — говорила їй Рита, час від часу появляючись, щоб дізнатися чи все гаразд.

У свої тридцять років сестра встигла народити трьох дітей і двічі розлучитися. Вона жила з синами у передмісті на аліменти, намагаючись влаштуватися у житті, але все ніяк не виходило.

— Треба, але нема за кого… — відповідала Дарка. На роботі вона проділяла весь час справам, а вільного часу у неї майже не було. Але одного разу доля піднесла їй сюрприз у вигляді нового сусіда зверху. Вони познайомилися, коли Дарка випадково зачепила його автомобіль на парковці… і у них закрутилася романтична історія.

Вадим був на п’ять років молодший від Дарки, але це закоханих не бентежило. Дарка була дівчиною правильною і не хотіла жити з чоловіком до весілля, тому вже через два місяці стосунків Вадим подарував Дарині обручку.

Замість весільної сукні Дарина купила білий костюм, а замість пишного бенкету молоді вирішили вирушити в подорож. Все йшло за планом… Але їхні плани порушила Рита. Вона подзвонила Дарці за тиждень до весілля.

— Сестричко, привіт… Можемо ми у тебе пожити трохи? Орендувати квартиру дорого, а у нас немає грошей. Ситуація потребує терміновості.

— А що сталося?

— Мені потрібна термінова дороге opеpaція. Я тобі все поясню, — сказала вона загадково.

— Якщо це серйозно… приїжджайте, — Дарка не була рада, але і відмовити не могла. Знала по собі, як важко, коли немає до кого звернутися.

Рита приїхала наступного дня з валізами і трьома дітьми, малими, але галасливими. Дарка не дуже любила дітей, одного ще могла терпіти, але трьох, вічно галасливих, погодок…

— Давай одразу вирішимо, на скільки ви приїхали, — відбираючи олівець для очей у молодшого, який уже почав малювати ним на стіні, запитала Дарка.

— Не знаю… чи ми тобі заважаємо, так? — образилася Рита. — Вибач… треба було зупинитися в хостелі. Готель ми не осилили б. Грошей у нас немає… та ще й лікарі, аналізи…

— Вибач. Не заважаєте, звісно. Що з тобою? — почервоніла Дарка. Їй стало соромно за те, що така негостинна. Все-таки родичі.

— Ну… там складно… — відмахнулася Рита. — Проблеми з очима.

— А що з ними не так? — Дарка звикла бачити сестру в окулярах. Але вона не думала, що у неї щось серйозне.

— Не переймайся, це мої проблеми. Головне, я знайшла лікаря з хорошими відгуками. Розкажи краще про себе. Як, що?

— Заміж виходжу, — не без гордості донесла Дарка.

— І мовчала?!

— Ми вирішили не святкувати.

— Як можна?! З твоїми-то грошима весілля ж немале могло б бути!

— Рит…

— Вибач. Знову лізу не в свою справу, — прикусила язика Рита. — То який у тебе наречений? Познайомиш?

— Власне, він живе поруч і хотів зайти на чай.

— Чудово! Ну тоді накривай на стіл, а я піду голову помию. Бо з електричкою я вся в поті.

— Рушник у ванній.

— Добре. Я ненадовго. За дітьми подивись, ок?

Дарка насупилася. Вона планувала спекти шоколадний кекс, який подобався Вадиму, а не няньчитися з трьома хлопчиками.

Рита пішла, а Дарка, помітивши, що діти тихо граються машинками, взяла борошно, яйця… і взялася за випікання.

Діти гралися недовго. Спекти нічого не вдалося. Один розсипав борошно, другий стягнув шоколад, приготований для кексу, і вимастив собі і стіни. А третій вів себе тихо. Мовчки зривав листя з її улюбленого фікуса і висипав землю з горщика.

— Рита! Твої діти… — почала Дарка, заходячи у ванну, щоб передати трійцю матері. Але мама не чула. Блаженно прикривши очі і надівши навушники, вона плескалася у її ванній, замість швидко прийняти душ і повернутися до дітей.

— Рита!

— Чого ти так кричиш? Щось сталося?

— Ну так… ти вже півтора години тут купаєшся. Мені треба готуватися до зустрічі, а я вся в шоколаді і борошні. На кухні безлад! Я не знаю, за що хапатися!

— Ну я не винна, що ти не вмієш ладити з дітьми, — знизала плечима Рита. У цей момент у двері подзвонили. Дарці довелося йти відкривати своєму нареченому у брудному фартуху.

— Привіт… — Вадим оцінив її вигляд. — Що з тобою?

— Сестра приїхала. Не вчасно.

— Зрозуміло. Мені піти?

— Ні, не треба. Ми ж з тобою майже родина, — посміхнулася Дарка, забираючи у нього торт. Було до речі, що Вадим прийшов не з порожніми руками.

— Якщо не буду заважати, тоді гаразд.

Вадим був чудовим хлопцем. Він допоміг Дарині прибрати на кухні і навіть знайшов спільну мову з дітьми Рити.

А Рита все не виходила з ванної…

— Де ж сестра?

— Відмивається від дітей, — пожартувала Дарка. У цей момент на кухню зайшла Рита. Вона була в одному рушнику.

— Добрий вечір, Вадиме, — вона виставила вперед довгу ногу, приймаючи найбільш вигідну позу. Дарка була здивована такою поведінкою сестри. Навіщо вона прийшла на кухню напівоголеною?

— Добрий вечір, — посміхнувся він їй у відповідь.

— Мій улюблений тортик! — не соромлячись, вона змахнула мізинцем крем і облизала палець, вводячи Дарину в ступор.

— Рита, ми плануємо пити чай. Якщо хочеш, приєднуйся. Але не в рушнику.

— Зняти? — хмикнула вона, ігноруючи Дарку.

Вадим був здивований не менше, але зробив вигляд, що не помічає поведінки Рити. А Дарка вважала його мовчання за інтерес і образилася.

Чай вони пили в тиші. Рита вела себе дивно, а Дарка слідкувала, щоб діти не зіпсували ремонт.

— Дякую, я піду, — сказав Вадим, коли обстановка нагрілася.

— Що ж ви, залишайтесь. У нас місця всім вистачить, — запропонувала Рита.

— У нас з Вадимом не такі відносини, — відрізала Дарка.

— Ха! Яка дурниця! Це вже немодно. Ну не хвилюйся, я тебе навчу, як правильно вести себе з чоловіками. А то весілля скоро, а ти нічого не вмієш.

— Всього доброго, був радий познайомитися, — побілів Вадим.

— І я рада! Ще побачимось, — крикнула йому в спину Рита.

Дарка не розмовляла з нею весь вечір.

— Слухай, ну ви з ним не пара, — заявила Рита на наступний день.

— Так? Це чому?

— Він молодий, а ти вже не дуже.

— У нас не така вже й велика різниця.

— Але помітна.

— І що ти хочеш сказати?

— Ну… він більше підходить мені.

— Правда?

— І з хлопчаками одразу подружився. І дивився на мене так… а він же хотів залишитися у нас!

— Не у нас. У мене! — не витримала Дарка, з роздратуванням дивлячись на сестру.

— Гаразд, гаразд! Я просто жартую. Перевіряла тебе.

— Що з твоєю операцією? — Дарка перевела тему.

— Її на завтра призначили. А зараз я поїду до лікаря на огляд. З дітьми побудеш?

— Я працюю.

— Ти ж директор!

— І що?

— Ти сама собі господиня. Візьми відгул. — Рита дивилася на Дарку так, ніби не розуміла, в чому проблема. — І взагалі, мені після оперції кілька днів потрібен буде спокій і відпочинок. Тобі доведеться взяти на себе всі обов’язки по догляду за ними.

Те, що відповіла Дарка, здивувало Риту.