Connect with us

З життя

Вчора таксі привезло водія, що вразив мене до глибини душі.

Published

on

Вчора викликала таксі, і мене вразив водій, який приїхав. Вразив настільки, що другий день не можу про нього не розповідати:

Сідаю в авто. Водій посміхається, а я в телефоні, вирішую робочі питання.

– Вам не дме?
– Ні, дякую, все добре.
– Ви не змерзли?
– Ні, мені справді комфортно.
– Хочете цукерок? Я тільки-но купив у магазині. Такі смачні! Обожнюю їх! Зазвичай не пропоную пасажирам, це не завжди доречно. Але вам захотілось. Зрозумію, якщо відмовитеся. Хочете?
– Хочу!

Віддав мені цілу коробку. Пожартувала, що розумію, чому у нього такий високий рейтинг. Зупиняємося на світлофорі, поруч проходять хлопці з квітами.

– Любите квіти?
– Люблю.

Зупиняє хлопців, купує мені квіти. Очі на лоба лізуть. Їду, усміхаюся… приємно… Намагалася зрозуміти, що відбувається – ранок, ще сонна.

Почали говорити про дітей. У нього дочка на другому курсі університету в Польщі. І коли він сказав наступне, моя щелепа відвисла.

«Знаєте, Олеся. Я так радію, що у мене є дитина. Дружина. Робота. Мені це реально подобається. Дочка дзвонить, просить грошей на якісь речі. Ну, вона ж у Польщі. Сумує. А я поповнюю їй картку, і так на душі легко. Просто радість! Що я для своєї дитини зробив щось приємне. Уявляю, як вона там якісь хусточки купе, піцу з друзями замовить, їй на все вистачить. І мені від цього тепло.

А ще знаєте, коли я відвожу дружину на манікюр (на хвилинку, так?), я сам оплачую. І так радію! Вона ж потім цей манікюр мені ще два тижні показуватиме і усміхатиметься. І мені від цього так добре, ви собі не уявляєте. Я ж для сім’ї щось хороше зробив! І мені від цього так на душі добре.»

На цьому етапі я вже забула про всі вхідні на своєму телефоні.

«А знаєте, так мало щасливих людей на вулицях! Дивлюсь на пішоходів, і майже не бачу “своїх”, усміхнених. Усі такі похмурі та напружені. Ви взагалі перша, хто усміхнулась мені за останні кілька днів з пасажирів.

Нещодавно зустрів знайомих. А у них двоє дітей – у першому класі та в третьому. І вони скаржилися, як дорого дитину до школи зібрати, а речі купити, підручники, форму, курси…»

Розповідали хвилин п’ятнадцять, а на них обличчя не було.

А я запропонував рішення. Знаєте яке?

Сказав – йдіть у найближчий дитячий будинок і здайте туди своїх дітей, якщо вони для вас проблема. І у вас не буде проблем ні зі школою, ні з формою, ні з підручниками. Вони у відповідь – “ні, ну як це… так не можна… ми ж їх любимо, це ж наші діти…”

Ну ось ваші діти – значить, будьте вдячні за те, що Бог дав вам здорових, живих красивих дітей. Багато людей мріють про це і на всі гроші світу готові, а у вас цей дар вже є. Подарунок долі. Любіть їх – робіть все для них. І робіть так, щоб вони про це “все” навіть не дізнались. Не любите – здайте в дитбудинок.

Що ви скаржитесь?

Настільки щасливі люди, а зовсім не помічають свого щастя. І в більшості так, правда?…»

Він ще про щось розказував далі. Я мовчала, слухала (це рідко буває), і моєю головою проносились фрази «оплачую манікюр дружині й радію», «роблю щось для дитини й радію».

Зрозуміла, що цей Водій не підприємець, не інвестор, не політик. Він не входить у жодні ТОП 100 чоловіків, як багато моїх знайомих. Його немає на обкладинках. З ним не беруть інтерв’ю. Він навіть не заробляє, як я.

Але в його житті більше, ніж у всіх інших! Любові, світла – справжнього світла, не телевізійного! – більше, ніж у всіх людей, яких я коли-небудь зустрічала. Взагалі.

Я дивилася на чоловіків зі свого оточення і думала, що це нормально. Бути вічно з кислим обличчям (ти ж у великому бізнесі), або не усміхатись, бути вічно зайнятим і незадоволеним, не вміти радіти, або говорити жінкам «ооо, знову на свої салони гроші висмоктуєш з мене», або ставитись до життя, як до боротьби та випробування.

Вийшла з машини з квітами, цукерками та супроводжена 100500 компліментами. Цікаво, він так масштабує свій світло на всіх людей? Вийшла і зрозуміла, що мені світло!!! Такий великий урок. І таке космічне ставлення до життя.

Я таких інсайтів і прояснень після тренінгів ніколи не отримувала.

Вчителі поряд!

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

один × 5 =

Також цікаво:

З життя52 хвилини ago

Бездомна і голодна: Як я прихистила жінку, а сама опинилась за воротами

**«БЕЗДОМНА І ГОЛОДНА»**: Вивіска, яку тримала жінка, яку я приютила — але того ж дня вигнали й мене з мого...

З життя2 години ago

Час виправити помилку

**Щоденниковий запис** Сьогодні був важкий день. Я ніколи не думала, що все обернеться саме так. Озвіріло згадую, як усе почалося....

З життя3 години ago

Болюча пам’ять, що не зникає

Больно пам’ятати, неможливо забути Квітень тішив теплом, а на початку травня раптом похолодало, два дні навіть сніг ішов. Наближалися святкові...

З життя4 години ago

«Що буде, якщо батьки справді розійдуться?» Вовку охопила тривога, а сльози нав’язались на очі.

«А якщо батьки справді розлучаться?» Від цієї жахливої думки в Олежка закрутило живіт і захотілося плакати. Троє друзів йшли зі...

З життя4 години ago

День між двома ночами

**Дві ночі і один день** Ярослава раз-по-раз поглядала на годинник. Час повз, мов равлик, повільно й важко. До кінця робочого...

З життя5 години ago

Загадка давнього зображення

**Таємниця старої фотографії** Олег та Марійка навчалися в одній групі. Звичайна дівчина, нічим не вирізнялася. Але чи то час закохатися...

З життя5 години ago

Привіт, ви чуєте? Дозвольте відкрити вам новий світ…

Алло, ви мене чуєте? Просто хочу відкрити вам очі… Соломія сиділа за кухонним столом, думаючи, що робити далі. «Пробачити не...

З життя6 години ago

Подорож серед хмар

Похід по хмарах З сірого неба сипав дрібний дощик. Данило підставив обличчя, і шкіра миттєво вкрилася краплинами води. Він із...