Вільне житло: Як позбутися сусіда без батьківської допомоги!

Вимітайся з моєї квартири, ти шмаркачу, твоєї мами більше нема. Зараз квартира моя!

Я народився в прекрасній родині. Батьки жили в любові та злагоді. Я ріс щасливою дитиною, але коли мені виповнилося 7 років, батько потрапив у аварію. Він повертався з відрядження, коли нетверезий водій поїхав йому назустріч. У мить наше з мамою життя перевернулося з ніг на голову.

Ми жили заможно, батько завжди дбав про нас. Коли заощадження закінчилися, мама пішла працювати в магазин, щоб хоч якось мене піднімати на ноги. Через два роки на роботі мама познайомилася з дядьком Василем. Вона полюбила його настільки, що запросила до нас жити. Спочатку дядько Василь виявився хорошою людиною. Він просив мене називати його татом, і мені це було приємно, бо я одразу його полюбив. Здавалось, життя налагодилося, мама знову була щаслива. Спокій повернувся до нас. Василь з мамою розписалися. Але через два роки їх спільного життя, вітчим все частіше почав заглядати до чарки.

Через це у нас почалися постійні сварки. Мама відбирала у нього пляшку, за що отримувала удари. Одного вечора я наважився теж вихопити у нього пляшку, за що він зіштовхнув мене на підлогу. Я вдарився головою об гостру частину шафи. Мама прикладала до моєї голови холодний рушник і казала, що скоро мине.

– Синку, мій янголе, потерпи…

Я випив води та заснув без сил. Вранці мама готувала сніданок, а дядько Василь сидів за столом, п’яний, і бурмотів щось собі під ніс. Я поїв, і мама відправила мене на вулицю пограти.

Після прогулянки я повернувся додому. Мами вдома не було. Василь все ще сидів за столом і наливав собі.

– Де моя мама? – запитав я…

– У лікарні твоя мама. Менше буде відволікати чоловіка! А ти йди мий посуд… бо мати недомила!

Я заплакав і побіг до сусідів. Там жила бабуся Галя та дідусь Іван. Там я дізнався, що сталося. Я дуже хвилювався за маму. Сусіди розповіли, що мамі стало зле, і вона викликала швидку допомогу. Бабуся Галя сказала залишитися у них на ніч, а вранці обіцяла піти зі мною до лікарні.

Вранці бабуся взяла мене за руку і повела до мами. У лікарні нас зустрів головний лікар:

– Я співчуваю, але цієї ночі серце твоєї мами не витримало. У неї були травми, несумісні з життям. Вона не пережила операцію.

У мене полилися сльози… серце розривалося в грудях, стало важко дихати… Я побіг коридором, зазираючи до кожної палати в надії побачити маму…

– Мамо, рідна. Як я буду в цьому світі без тебе? Не залишай мене. Я хочу бути з тобою. Повернись і забери мене.

Бабуся Галя плакала і повторювала: «Не плач, синочку… Мама тепер твій ангел-охоронець… Вона оберігатиме тебе!»

Я повернувся додому, впав на ліжко і плакав, поки не заснув. Дядько Василь увесь цей час спав у вітальні. Вранці я прокинувся, бо дядько Василь зайшов до моєї кімнати і, схопивши мене за руку, підняв з ліжка:

– Геть з моєї квартири, ти шмаркачу. Мами твоєї більше нема. Тепер квартира моя!

Я зібрав найнеобхідніші речі і вибіг з квартири. Очі заливали сльози. Я не знав, куди бігти. Мене прихистили сусіди. Бабуся Галя заявила на дядька Василя, його посадили. Вони оформили опікунство наді мною. Квартира за законом дісталася мені. Бабуся здавала мою квартиру в оренду, на ці кошти та свою пенсію ми жили. Я закінчив школу, вступив на державне навчання до університету. Отримав гарну спеціальність.

Моїх сусідів-рятівників вже нема на цьому світі 5 років, але я завжди їх пам’ятаю. Вони дали мені шанс на щасливе майбутнє. Якби не вони, я не знаю, що б зі мною було…

Зараз я одружений, маю чудову дружину, двоє дітей та сімейний затишок. Але мені так бракує МАМИ…