Connect with us

З життя

Він готувався до операції, а вона підтримувала його напередодні.

Published

on

Він йшов на операцію, а вона декілька днів перед цим його заспокоювала. Це була планова операція, вже давно потрібно її зробити, нічого страшного, лише декілька годин, таке вже відпрацьовано, у нього хороші аналізи, міцне серце… Вона повторювала це постійно, як заведена. Він усміхався, гладив її руку й мовчав. Їй здавалося, що він її не чує, що все це вона говорить собі, себе заспокоює, собі пояснює.

Втім, так воно й було. Він її слухав, але не чув. Просто спостерігав, як вона рухається по квартирі. Як накриває на стіл. Як п’є каву, дбайливо зварену ним на сніданок. Як супиться і хвилюється. Сто разів перебирає в пакеті його лікарняні речі. Нагадує подзвонити сестрі у далеку країну.

Вони вже давно жили тільки вдвох. Половину того життя, що провели з батьками, сином, онуками. Батьків поховали, синові купили квартиру. Залишилися вдвох, і на вихідних накривали столи, як раніше, запрошували друзів. Влітку їздили у відпустку. І все час ходили, тримаючись за руки.

Вони перетнули 60-річний рубіж, але рук так і не розкрили. Вони були настільки однією цілістю, що навіть імена не мало сенсу вимовляти окремо.

Що вони пережили — довго розповідати. Було все. Вона з дитячого будинку. Але раптом, коли навіть виросла її дитина, знайшлася мати. Хвора, покинута, нікому не потрібна. Вона, не замислюючись, взяла її до себе. У свою тісну міську квартиру. Практично всі крутили пальцем біля скроні. Мати залишила її в крихітному віці. І ніколи, ніколи в житті не згадувала, що у неї є дочка. Вона й справді не розуміла, чого ж від неї хочуть? Щоб вона покинула матір? Так само, як мати покинула її? Але ж їй було боляче, усі ці роки було дуже боляче! Вона не хоче, щоб так з матір’ю…

Мати доглядали разом з чоловіком. Вона пролежала кілька років, два останні роки втратила розум. Але вони не ремствували, мовчки доглядали, годували — поїли, міняли підгузки та постіль, лікували…

Власне, вона могла все. Коли він був поруч. І нічого її не лякало. Коли він був поруч.

На операцію вона його провела. Сиділа під дверима. Чекала. Пустячна операція, але все одно купа хвилювань. Він ніколи серйозно не хворів. І їй було трохи дивно сидіти і чекати закінчення його операції.

Мимоволі сунула руку в сумочку, намацала конверт. Здивувалася, наче ніяких конвертів у неї в сумочці не повинно бути. Витягнула. Ще більше здивувалася — лист від нього. Коли він встиг написати? Коли в сумочку встиг підкласти? Вони ж наче весь час були разом, вона б помітила.

Прочитала. Дуже дивне лист. Він наче прощався. Вона сиділа, боючись поворухнутися. Вона все зрозуміла. Ще до того, як лікарі вийшли з операційної.

Пустякової операції він не переніс. Серце зупинилося. Те саме, начебто здорове і ніколи не боліло.

Потім, після похорон-валеріянки-пустоти-нелюдського болю, вона витягла з шафи свою кофту і в кишені намацала листочок. Це була смішна записка. Від нього. Потемніло в очах. Полізла в іншу кишеню, зимового пальто. І там записка. З намальованою смішною мордочкою.

У неї в квартирі виявився мільйон цих його записок. Написаних до зупинки серця на операційному столі. І знайдених нею після його похорону.

Спочатку вона плакала, не могла читати, фізичну біль викликав навіть його почерк…

Потім почала читати. Він жартував, підбадьорював, запитував, припускав, жалів, любив… Він був живий і колишній, у тих записках.

Дивлячись мені в очі, вона раптом сказала: — Розумієш, мені навіть соромно зізнатися в тому, що я тобі скажу. Соромно, коли навколо багато горя і багато проблем, коли здається так і не буває, всі один на одного скаржаться… Розумієш, я була дуже щаслива як жінка. Дуже. Не можу про це розказати. Але я була дуже щаслива.

І десять років, кожного вечора, вона перечитує його записочки. Ті, які знаходила в квартирі ще довгий час. Ті, які їй тоді допомогли не зійти з глузду. Ті, які продовжують зберігати його тепло. І його любов.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

чотири + вісімнадцять =

Також цікаво:

З життя26 хвилин ago

Бездомна і голодна: Як я прихистила жінку, а сама опинилась за воротами

**«БЕЗДОМНА І ГОЛОДНА»**: Вивіска, яку тримала жінка, яку я приютила — але того ж дня вигнали й мене з мого...

З життя1 годину ago

Час виправити помилку

**Щоденниковий запис** Сьогодні був важкий день. Я ніколи не думала, що все обернеться саме так. Озвіріло згадую, як усе почалося....

З життя2 години ago

Болюча пам’ять, що не зникає

Больно пам’ятати, неможливо забути Квітень тішив теплом, а на початку травня раптом похолодало, два дні навіть сніг ішов. Наближалися святкові...

З життя3 години ago

«Що буде, якщо батьки справді розійдуться?» Вовку охопила тривога, а сльози нав’язались на очі.

«А якщо батьки справді розлучаться?» Від цієї жахливої думки в Олежка закрутило живіт і захотілося плакати. Троє друзів йшли зі...

З життя3 години ago

День між двома ночами

**Дві ночі і один день** Ярослава раз-по-раз поглядала на годинник. Час повз, мов равлик, повільно й важко. До кінця робочого...

З життя4 години ago

Загадка давнього зображення

**Таємниця старої фотографії** Олег та Марійка навчалися в одній групі. Звичайна дівчина, нічим не вирізнялася. Але чи то час закохатися...

З життя4 години ago

Привіт, ви чуєте? Дозвольте відкрити вам новий світ…

Алло, ви мене чуєте? Просто хочу відкрити вам очі… Соломія сиділа за кухонним столом, думаючи, що робити далі. «Пробачити не...

З життя5 години ago

Подорож серед хмар

Похід по хмарах З сірого неба сипав дрібний дощик. Данило підставив обличчя, і шкіра миттєво вкрилася краплинами води. Він із...