Він любив, проте не мене

Он кохав, але не мене

Оксана стояла біля вікна й дивилася на двір, де її чоловік Богдан розмовляв із сусідкою Марічкою. Знову. Вже якийсь день поспіль. Вони стояли біля її авто, й Марічка щось жваво розповідала, розмахувала руками. Богдан слухав уважно, кивав, інколи сміявся.

Оксана відступила від вікна, щоб її не помітили. У грудях осіло знайоме відчуття — не ревнощі, ні. Щось інше, важче. Розуміння.

— Мам, а де тато? — запитала донька Соломія, заглядаючи на кухню. — Обіцяв допомогти мені з математикою.

— На подвір’ї, — відповіла Оксана, намагаючись, щоб голос звучав звично. — Незабаром прийде.

Соломія кивнула й побігла до своєї кімнати. Оксана ввімкнула чайник і дістала з шафки банку з печивом. Рухи були автоматичними, а думки — деінде.

Коли Богдан увійшов до квартири, на обличчі в нього була та особлива усмішка — задоволена, трохи розгублена. Така з’являлася лише після розмов із Марічкою.

— Привіт, — сказав він, проходячи на кухню. — Чай є?

— Щойно заварила, — Оксана поставила перед чоловіком чашку. — Довго розмовляли із Марічкою?

— Та ні. Вона розповідала про нову роботу. Уявляєш, її взяли до рекламного агентства. У її віці знайти таке місце!

Богдан говорив із захватом. У його голосі лунала гордість, ніби це його власне досягнення. Оксана мовчки помішувала цукор у чаї.

— А що вона там робитиме? — запитала вона.

— Менеджеркою з роботи з клієнтами. В неї ж освіта відповідна, досвід великий. Марічка взагалі молодець, після розлучення так швидко взяла себе до рук.

Марічка. Завжди Марічка. Їхня сусідка, яка переїхала навпроти півроку тому. Гарна жінка сорока двох років, нещодавно розлучена, без дітей. Успішна, незалежна, цікава.

Усе те, чим Оксана колись була, а потім стала дружиною й матір’ю. Не те щоб вона шкодувала про свій вибір, але іноді…

— Соломія чекає тебе з математикою, — нагадала вона чоловікові.

— Ах так, зовсім забув. Зараз зайду до неї.

Богдан допив чай і пішов до доньки. Оксана лишилася сама на кухні. Вона взяла його чашку й побачила на денці кілька чаїнок. У дитинстві бабуся вчила її ворожити по них, але зараз Оксана не хотіла знати майбутнє. Справжнє й так було досить ясним.

Богдан закохався. Не в неї, свою дружину сімнадцяти років, а в сусідку Марічку. Він ще сам цього не усвідомлював чи не хотів визнавати, але Оксана бачила всі ознаки. Як він почав більше доглядати за собою, купив нову сорочку, став частіше голитися. Як шукав будь-які пІ коли на дереві за вікном розквітли перші квіти, вона вперше за довгий час відчула, що життя триває — навіть без нього.