Connect with us

З життя

Вона з’явилася першою

Published

on

Вона прийшла першою
Ганна Степанівна прокинулася о п’ятій ранку, як завжди. Звичка сорока років роботи на фабриці нікуди не поділася, хоч на пенсії вона вже третій рік. Тихенько, щоб не розбудити Петра Івановича, пройшла на кухню, поставила чайник. За вікном ще темно, але вона знала — скоро світанок.

Сьогодні особливий день. Сьогодні перше вересня, і онука Соломійка йде до першого класу. Ганна Степанівна хвилювалася більше, ніж сама дівчинка. Цілий тиждень перебирала у шафі шкільну форму, перевіряла рюкзак, рахувала зошити. Петро лише похитував головою і казав, що вона з’їхала з глузду.

— Нащо метушишся, наче скажена? — бурчав він. — Синок сам до школи ходив, і нічого, вижив.

— А я хочу бути першою, — відповідала Ганна Степанівна. — Першою зустріти її біля школи, першою привітати.

Петро Іванович не розумів цього бажання дружини. Йому здавалося, що бабусі лише заважають у таких справах. Але Ганна Степанівна думала інакше. Вона пам’ятала, як тридцять років тому проводила до першого класу свого Миколку. Тоді вона працювала у дві зміни, вдома з’являлася лише пізно ввечері. На лінійку прийшла Миколчина бабуся, мамина мати. А сама Ганна Степанівна стояла біля фабричних воріт і плакала від образи.

— Не плач, — тоді сказала їй сусідка Марія. — Виросте твій син, онуків народить, тоді й наздоженеш.

Ось тепер і наздоганяла.

Чай заварився міцний, ароматний. Ганна Степанівна налила в улюблену чашку з трояндами, сіла до столу. На підвіконні стояли букети — три штуки. Один вона купила на ринку ще вчора, другий зірвала у палісаднику, а третій приніс увечері Петро Іванович. Соромився, казав, що це дурниці, але все ж приніс.

— Три букети — багато, — сказала вона чоловікові.

— А раптом вчителька не одна? — поГанна Степанівна посміхнулася, обережно поклала усі три букети в торбинку і вийшла на світанкову вулицю, де перші промені сонця вже золотили дахи будинків, немов обіцяючи, що сьогоднішній день буде особливим.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

тринадцять + чотири =

Також цікаво:

BG39 хвилин ago

Загубеният син

Двадесет години. Толкова години броях дните, откакто детето ми изчезна от двора на баба си в Пловдив. Двадесет години, значи....

ES2 години ago

**Trece años y una foto borrosa**

Mi nombre es Julián Ramírez. Tengo trece años. Trabajo desde los once en el taller de mi tío Chava, en...

BG2 години ago

Не го написах, за да ме харесат

Нощната смяна в Трето районно в Пловдив е като да чакаш влак, който винаги закъснява. Седнал съм на дежурство, пред...

BG3 години ago

Миражът в снега

Седях в ресторанта на хотела в Боровец, когато тя влезе. Не че я познавах. Просто беше трудно да не я...

PT3 години ago

A metade que ficou na lata

A dona Irací estava debaixo do sol de Salvador, escolhendo tomate na barraca da Dona Zefa, quando o neto puxou...

BG3 години ago

Грамотата от 1978-ма

# Грамотата от 1978-ма Четиридесет и осем години стоях зад този клавирен инструмент. Не искам да кажа пиано — то...

EN4 години ago

She Called the Cops on Me Over Grandpa’s Drill

The day my sister called the police on me, my mother's voice on the phone was a wreck. Not crying...

PT4 години ago

O menino da Hilux preta

Eu tava terminando meu turno no posto da XV de Novembro, em Curitiba. Já passava das sete e meia. O...