Connect with us

З життя

Все поруч, але тебе немає

Published

on

Сьогодні знову зустріла Оксану Ігорівну біля поштових скриньок. “Маріє Кирилівно, гляньте на цю красу!” – розмахувала вона світлинами з телефону. “Оце наша нова дача, а ось машина сина – уявите, яка дорога! А це внучка грає на фортепіано, у музичній школі!”

“Так, так, дуже гарно, – кивала я, перебираючи листи. – Та тільки поспішаю я, Оксано, вибачте…”

“Та куди ж це ви? Ми ж знайомі стільки років, а поговорити часу нема!” – не вгамовувалась вона. “Дивіться, а це ми з чоловіком в Туреччині відпочивали минулого місяця. Готель на п’ять зірок, все включено! А ви коли востаннє відпочивали?”

Я зітхнула, обернувшись до сусідки. В моїх сіруватих очах відблиснула втома.

“Я ж не відпочиваю, Оксано Ігорівно. Не маю коли.”

“Як то не маєте? – здивувалась вона. – Діти ж дорослі, онуки є, ви ж на пенсії…”

“Діти дорослі, це правда, – тихо згодилась я. – Тільки живуть далеко.”

“То й що? Мій син також у Києві працює, але ми постійно спілкуємось, він щовихідних приїжджає! А зарплата в нього – мати божа!” – Оксана знову полізла в телефон. “Ось, гляньте, це він мені нову шубу подарував, норкову!”

Я мовчки піднялась на другий поверх, залишивши сусідку зі світлинами внизу.

Вдома зустріла знайома тиша. Двокімнатна квартира, яка колись була тісною для нас усіх четверо, тепер здавалася порожньою. На підвіконні стояли фіалки – єдине живе в цьому домі.

“Доньки мої, – прошепотіла я, підходячи до квітів. – Хоч ви мене не кидаєте.”

Ввімкнула телевізор – радше для фону, аніж щоб дивитись. У новинах розповідали про підвищення пенсій, нові соціальні виплати. Я посміхнулась – моєї пенсії вистачало на найнеобхідніше, та й годі.

Задзвонив телефон. Серце здригнулось – може, Дмитро дзвонить? Чи Софійка?

“Маріє Кирилівно? – незнайомий голос. – Це з Управління ЖКГ. У вас заборгованість за комуналку…”

“Яка заборгованість? – дивуюсь. – Я ж завжди плачу вчасно!”

“У нас тут показує, що за минулий місяць платіж не надійшов…”

Я довго поясняла, що платила, показувала квитанції по телефону, але в слухавці вже гуділи короткі гудки.

Ввечері, коли за вікном стемніло, сиділа в кухні з чашкою чаю. На столі лежали світлини – старі, ще плівкові. Ось Дмитро у першому класі, серйозний, з величезним букетом. Ось Софійка на випускному, гарна, усміхнена. Ось ми всі разом на дачі у свекрухи, коли чоловік ще був живий…

“Де ж ви тепер, рідні мої? – спитала я світлин. – Чому так вийшло, що я сама?”

А вранці знову зустріла Оксану Ігорівну у дворі. Вона несла величезні пакети з магазину.

“Ой, Маріє Кирилівно! – зраділа сусідка. – Як раз хотіла розповісти! В!нучка вчора дзвонила – вступила до інституту, на бюджет! Уявіть, яка розумниця! А син обіцяв їй новий смартфон у подарунок!”

“Вітаю”, – сказала я.

“А у вас як? Онуки як? – спитала Оксана, але було видно, що запитує зі ввічливості.

“У мене немає онуків”, – тихо відповіла я.

“Як це немає? – здивувалась сусідка. – А ваші діти?”

“Діти є. Дмитро й Софійка. Та тільки вони… дуже зайняті. Дмитро працює у Німеччині, програміст. Софійка в Америці живе, там вийшла заміж…”

“Ну та й чудово! – вигукнула Оксана. – Значить, у вас все чудово! Діти влаштувались, за кордоном! Ви ж пишатись повинні!”

“Повинна
Листопадовий вітер бив у шибки, а вона, тримаючи на колінах висохлу квітку з того давнього букета, тихо перебирала опале листя за вікном, уявляючи, що кожне стукіт по підвіконню — це кроки Костя або Оксани, що ось-ось відчиняться двері й почується знайомий сміх, а вона вже зберігає для них у склянці засохлі залізничні квітки, немов посвідчення їхньої нареченої присутності.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

20 − 9 =

Також цікаво:

З життя38 хвилин ago

The café pulsed with that delicate midday quiet—a fleeting calm that seemed both precious and borrowed.

The café dozed in that peculiar lull of lunchtime the sort of hush that feels borrowed and ready to be...

З життя6 години ago

The young girl had already made up her mind: she’d rather be called a thief than watch the baby spend another night in tears.

The little girl had already made up her mindshed rather be called a thief than watch the baby cry himself...

З життя6 години ago

She’d cleaned his office for years… Then she stunned the entire board by firing him on the spot

Eleanor arrived at Bainbridge & Collingwood every morning at 5:47 a.m. Not because she was required to. She simply liked...

З життя9 години ago

The garden seemed far too tranquil for any falsehoods to linger.

The garden was far too serene for a lie. The last rays of sunlight filtered gently through the branches above,...

З життя11 години ago

She Looked as if Rainclouds Had Been Following Her Every Step for Days

The woman looked as if shed been caught in a storm that hadnt let up for days. Her grey jumper...

З життя12 години ago

Everyone assumed she was just another homeless child come in search of a meal—until she opened her hand, and London’s wealthiest gentleman was left utterly speechless.

They assumed she was just another waif off the streets, sneaking in for scrapsuntil she unclenched her fist, and the...

З життя15 години ago

The Little Boy Rushed Over to a Homeless Child… Then His Mother Noticed the Bracelet

The Little Boy Ran to a Homeless Child Then His Mother Saw the Bracelet The London pavement thrummed beneath hurried...

З життя16 години ago

Maya’s adolescence was a grueling journey through rural poverty, moving from one cramped trailer park to another

Maya’s adolescence was a grueling journey through rural poverty, moving from one cramped trailer park to another. The world constantly...