Втрачені зв’язки

Снилося мені щось дивне

Після премії на заводі Андрій із двома товаришами сиділи в маленькій корчмі. Премія була невеличка, але він не був звик до грошей жив безтурботно.

«Є гроші добре, нема почекаю до зарплати», говорив він друзям, коли ті скаржились, що все віддають дружинам.

«От тобі щастя, Андрію, самотнім легше», зітхнув Іван. «А в мене три сини, а зарплата як гривень у вітер. Не женись, а то й тебе жінка озлобить: діти голодні, взуття розлізлось, одяг малий»

Чоловіки сміялися, раптом до них підсіла дівчина гарна, жвава. Побачила Андрія й одразу сіла йому на коліна. Він зніяковів, але обняв її.

«Мене Марійкою звуть», весело сказала вона.
«А мене Андрій».

Товариші підморгували, переглянулися. Марійка пересіла на стілець, який Іван присунув від сусіднього стола. Андрій хлопець із села, скромний, не знав, як поводитися з такими нахабними дівчатами. Але Марійка йому сподобалась, і того вечора вони пішли разом. А вранці він прокинувся поруч із нею.

«Мені на роботу», поспішно одягнувся він. Вона лежала, потягаючись.

«Андрійку, сподіваюсь, це не остання наша зустрічь? Приходь після роботи, я чекатиму».

Робочий день тягнувся нескінченно, але ввечері Андрій мчав до Марійки. Вона дійсно чекала його в гуртожитку. Він закохався в цю яскраву дівчину, навіть не знаючи її добре. Попри те, що друзі попереджали вона часто бувала в чоловічих компаніях. Але Андрій вже запросив її заміж.

Через рік у них народилася донечка Оленка. Спочатку Марійка була непоганою господинею: готувала, прибирала, годувала дитину. А як Оленці виповнився рік почалося. Андрій на роботі, а дружина залишала доньку сусідці й гуляла. Повертався дитина у чужій хаті.

«Андрію, в мене своїх дві дочки! Скажи своїй Марійці більше не дивитимусь за Олею!»

Скандали, погрози Але Марійка почала приводити до хати чоловіків. Андрій викидав їх усіх. Одного разу, після чергової бійки, вона сказала:

«Забирай Оленку й іди на всі чотири сторони. Ви мені більше не потрібні».

Так він і зробив.

У селі його мати, Ганна, важко хворіла. Сусідка Настя доглядала за нею. Будинки стояли поруч, навіть паркану не було переступив і от у дворі.

Андрій давно не бував у селі й не знав, що мати вже не встає. Окрім нього, у неї нікого не було. Тепер його життя хвора мати й донька. Він влаштувався на роботу в селі, а за Оленкою доглядала Настя.

«Спасибі, Настусю, без тебе я б не впорався».

Настя була заміжня, але чоловік Івась пив і бив її. Андрій кілька разів «навчав» його, але той не заспокоювався. Остання розмова була остаточною Івась пішов.

«Ой, Андрію, як же тихо стало!» Настя була щаслива.

Незабаром померла Ганна.

Поховали. Тепер, коли Андрій ішов на роботу, Оленка бігла до Насті. Він допомагав їй із господарством. Його хатина була старою, а у Насті гарний будинок. Батько її, Тарас, був добрим теслею.

Андрій задумався. Настя йому подобалася господиня, лагідна, турботлива.

«Чого ж я одружився з Марійкою? Ось яка має бути дружина»

Одного разу він прийшов із роботи Оленка лежала в Насті з температурою.

«Лікар був, дала таблетки. Не турбуй, нехай спить».

Він не спав усю ніч, а вранці забіг до сусідки.

«Ніч була важка, але тепер температура впала».

ВечІ так вони всі разом Андрій, Настя, Оленка та Івась, який повернувся зрозумівши свою помилку, знайшли своє щастя під одним дахом, де кожен день наповнювався теплом і любовю.