Вимоги серця

– Що за звичка їсти з телефоном в руках?! Або тихенько прибери телефон, або виходь з-за столу! — вкотре закричав Олексій на пасинка.
– Хочу і їм з телефоном! Що тобі до того?! Ти мені взагалі ніхто… — відказував десятирічний Єгор.
– Що ти сказав?! Я поки в цій квартирі господар, і будь ласка, поважай мене і слухайся! Я батькам у твої роки не смів заперечувати! — розгнівано проголосив Олексій, а Єгор вибіг з-за столу й захлопнув двері в свою кімнату.
– Ну що ви знову не поділили? Я вже навіть помитися спокійно не можу, ви одразу чіпляєтеся! Як же я від усього цього втомилася! — вийшла з ванної Олена — мати Єгора.
– Твій син зовсім обнаглів! Ніякого виховання! Це твоя вина, між іншим! — в гніві закричав Олексій на дружину.
Олена пройшла на кухню, присяла на стілець. Вона зняла з голови махровий рушник, який намотала кілька хвилин тому. Втомлено витерла обличчя, подивилася на чоловіка, потім зітхнула і опустила очі…

…У вісімнадцять років Олена завагітніла від однокурсника. Особливої любові тоді не було. Вони лише зустрічалися… Вона розповіла молодикові про вагітність. Він розповів цю історію своїм батькам. А ті дуже швидко знайшли рішення. Вони одразу перевели його в університет на іншому краю країни, а Олені дали грошей на аборт.

Відмовитися від дитини Олена й не думала. Вона вирішила народити і стати матір’ю-одиночкою.

– Ой, Оленька! Як же мені тебе шкода! Це я у всьому винна, не вгляділа. Треба було тобі все пояснити. Я сама на власному досвіді знаю, що значить виховувати дитину в одиночку. І ти по тій же стежці пішла. Прямо повторюєш мою долю… — зітхала свекруха Олени, Ганна Петрівна.
– Та не парься, мам. Ти ж мене виростила, і я впораюся. Спочатку візьму рік академічної відпустки, а потім перейду на заочне відділення. Мільйони жінок так живуть, і я не гірша! Проживемо! — відповідала їй Олена.
– Ой, проживеш, та це не найкраща доля… Чоловікам чужі діти особливо не потрібні. А ти з таких молодих літ уже і з дитиною!
– Мам, завжди ти зі своїми стереотипами. Я просто впевнена, що у світі є той самий чоловік, здатний полюбити і мене, і мою дитину. — з впевненістю відповіла Олена.
– Ну дай Бог… — багатозначно відповіла Ганна Петрівна…
…Через дев’ять місяців Олена народила хлопчика, якого вирішила назвати Єгором. І потім життя закрутилося з неймовірною швидкістю. Спочатку, як і планувалося, академічний відпустка в університеті. Потім заочне відділення, робота, сесії, іспити, перескладання, хвороби, дитячий садок, дні народження маленького сина один за одним. Звичайно, виховувати дитину одній Олені було дуже важко. Спасибі матері, яка не залишила її в важку хвилину і допомагала чим могла.

…Олена вже відвела сина до першого класу, отримала диплом, влаштувалася на хорошу роботу, але особисте життя так і не зорганізувала. Мати в своїх міркуваннях щодо чоловіків частково була права. Бували випадки, коли за Оленою починали ухажувати чоловіки. Одним жінка не відповідала взаємністю. А інші, як тільки дізнавалися, що в Олени підростає син, відразу пропадали під різними приводами. Так вона й жила з сином удвох.

– Олено, ти бачила нового начальника будівельного відділу? Який він… — запитала колега Лариса весело.
– Ні. А що, він золотою людиною? — без особливого інтересу спитала Олена.
– Ну не з золота, але хлопець нічого! Ось буде сьогодні на загальному зборі, сама його й побачиш. Тоді й зрозумієш, про що я.
У той же день Олена, як і інші працівники компанії, познайомилася з новим начальником будівельного відділу. Олексій Сергійович справді виявився привабливим молодим чоловіком, спортивної статури, з чудовим почуттям гумору. Він якось особливо швидко вписався в колектив, завів дружні стосунки з колегами, але найбільше симпатизував саме Олені. Її унікальне ставлення до себе жінка відчула, здається, з самого першого дня.

Спочатку уважний Олексій запропонував випити разом по чашечці кави під час обідньої перерви. Далі — більше: запросив на перше побачення. Олена погодилася, але для себе вирішила одразу: поки справа не зайшла далеко, треба одразу повідомити про Єгора.

Про себе Олексій розповів, що до своїх тридцяти трьох років так і не одружився. До недавнього часу жив з матір’ю. Потім накопичив на власну квартиру і тепер готовий одружитися.

Олена також розповіла про себе і обережно зазначила, що однією виховує сина. Олексій сприйняв це спокійно, розповів, що завжди мріяв про сина. Олена заспокоїлася, і далі їх роман розвивався досить стрімко. Жінка познайомила свого обранця з сином. Всі разом гуляли в парку, ходили в кіно. В загальному все було непогано. Звичайно, на той момент і Олексій, і Єгор трохи насторожено спілкувалися. Олена щиро була впевнена, що вони обов’язково подружаться. А в ідеалі — стануть по-справжньому близькими людьми. Як батько і син.

– Олено, може, ви переїдете до мене? — одного разу почав Олексій.
– Не знаю, Леше. Я б наче не проти, але Єгору… Йому доведеться змінити школу, а він, напевне, не захоче. — висловила свої припущення Олена.
– Ну захоче, не захоче! Поударила ти його, люба. Як скажемо, так і буде. Потрібно просто поставити його перед фактом, що переїжджаємо і він іде в нову школу. — відповів Олексій.
– Навіть не знаю…
Олена справді хотіла переїхати до коханого чоловіка, але щось її стримувало, не даючи зробити серйозний крок у зовсім нове життя.

Минуло ще кілька місяців. Олексій знову завів розмову про переїзд, офіційну реєстрацію.

– Ну добре, Леше. Я поговорю з Єгором. Можливо, якраз за літо переїдемо, і з нового навчального року він піде в школу в твоєму районі.
– Олено, ми з тобою вже говорили. Чому ти все повторюєш про свого Єгора? Давай вирішимо це питання між нами, а йому просто скажемо, як є. Він всього лише дитина і йому не вирішувати, де жити. — наполягав на своєму Олексій.
– Леш, я так не можу. Це мій син, у нього ж усі друзі в цій школі, секція. Я все ж таки поговорю з ним.
До майбутньої розмови з сином Олена готувалася досить довго. Але одного суботнього дня все ж таки вирішила підіймати цю непросту тему.

– Єгор, а як ти дивишся на те, щоб ми з тобою назавжди переїхали до дяді Олексія?
– А навіщо? — недоуміло спитав десятирічний хлопчик.
– Ну, розумієш, ми з ним любимо один одного, одружимося і будемо жити як одна сім’я.
– Може, тоді я краще до бабусі переїду? — розгублено перепитав Єгор.
В повітрі повисла коротка пауза.

– Ні, синку. Чому до бабусі? По-перше, я хочу бачити тебе щодня. А по-друге, бабуся вже не така молода, а тобі потрібно ще й уроки вчити, і готувати. Ні.
Олена відчувала, що Єгору не дуже хочеться переїжджати. Всередині неї боролися два почуття. З одного боку, вона любила Олексія, хотіла жити з ним в одній квартирі, разом засинати і прокидатися. З іншого боку, жінка щиро любила сина і не хотіла псувати з ним теплі довірчі стосунки.

– Олено, ми подали заяву в РАЦС, давай вирішимо дату переїзду. Мені здається, що чим раніше це станеться, тим краще буде.
– Леш, я поговорила з Єгором. Мені здається, що він якось віднісся… — Олена не встигла завершити фразу, бо Олексій перебив її.
– Олено, давай я за ним зайду після школи і поговорю по-мужськи. Ти просто його сильно змалку розпестила. Що він у тебе якась панянка: поїду, не поїду…
– Ну спробуй… — з обережністю погодилася Олена.
Ввечері Олексій мав привезти Єгора додому. Олена в той вечір дуже переживала. В глибині душі вона щиро сподівалася, що все пройде гладко, Олексію вдасться переконати сина в переїзді. Олена приготувала смачну вечерю. Але, судячи з настрою, в якому повернулися Олексій і Єгор, розмова в них не вийшла.

– Олено! Твій син — абсолютно невихований! — майже з порога оголосив Олексій.
– З чого такі висновки? — запитала Олена, проводжаючи поглядом Єгора, який поспішив одразу піти в свою кімнату.
– З чого такі висновки? Ти ще запитуєш?! Таку істерію влаштував! Він хлопець, а гірший за будь-яку дівчину! Переїжджаємо і все! А то подивися, веревки з тебе в’є! Але я його перевиховаю і зроблю з нього нормального хлопця!
– Давайте вечеряти. — запропонувала Олена.
Олексій вже сидів за столом, чекали лише Єгора, який досі не виходив зі своєї кімнати.

– Єгор, синку, йди вечеряти. — кликнула Олена, не виходячи з кухні.
– Не хочу. — відповів Єгор.
– Ну ти давай ще нюні свої розпускай! Чесне слово, як якась баба! Лет вже немало, а все сльози ллєш. До фортепіано він ходить! Поряд з моїм домом є секція боксу, туди і будеш ходити замість своєї музичної школи. — грізно підсумував Олексій.
– Я краще буду у бабушки жити, ніж з тобою! — закричав Єгор, Олена по голосу зрозуміла, що він плаче.
– Жодної бабусі. Живемо всі разом і крапка…
…Олена і Єгор переїхали до Олексія. З тих пір спокійне життя Олени закінчилося, бо скандали в квартирі спалахували буквально кожен день.

– Що за звичка їсти з телефоном в руках?! Або прибери телефон, або виходь з-за столу!
– Хочу і сиджу з телефоном! Що тобі до того?! Ти мені взагалі ніхто… — відказував десятирічний Єгор.
– Що ти сказав?! Я поки в цій квартирі господар — будь ласка, поважай мене і слухайся! Я батькам у твои роки не смів заперечувати!
– Ну що ви знову не поділили? Я вже навіть помитися спокійно не можу, ви одразу чіпляєтеся!
– Твій син зовсім обнаглів!
Єгор вийшов з-за столу, не доїв свою порцію.

– Олено, може, справді його до твоєї матері відправимо? — запропонував Олексій.
– Ні, Леше. Я хочу, щоб мій син жив з нами.
– Тоді я його путівку завтра здам. Не хочу терпіти його хамство на відпустці, та й покарання він має хоч якесь отримати за свою поведінку. Отже, і не поїде до моря в рамках профілактики.
– Леш, та ти що? Я без сина нікуди не поїду! — заявила Олена.
– Нічого з ним не станеться, посидить з твоєю матір’ю і подумає.
– Леш, а якщо б це була твоя дитина, ти поступив би з ним точно так же?! — раптово спитала Олена.
– Зараз мова не про наших спільних дітей, а про Єгора.
– Ні, Леш, я без сина нікуди не поїду. Тим більше, що ти казав, що завжди мріяв про сина і не проти дітей.
– Я не думав, що це буде саме так! — заявив Олексій.
Олена справді відмовилась їхати на відпустку без сина. Олексій образився, кілька днів ночував у матері.

Якось ввечері у Олени задзвонив мобільний телефон. На екрані з’явився номер свекрухи.

– Так, Ірино Олексіївно.
– Олено, ти що таке влаштовуєш? — одразу почала свекруха.
– А що сталося?
– Ти збираєшся вийти заміж і вже перечиш своєму майбутньому чоловікові?! Алешка кілька днів живе у мене, до своєї квартири повернутися не може!
– Якщо ми йому заважаємо, то можемо переїхати. Чому ж він сам не подзвонив?
– Та хватить тобі овечкою прикидатись! Радується би, що тебе такий чоловік з дитиною взяв, а вона ще й права качає! — випалила свекруха.
– На все добре. Завтра Олексій може повертатися до квартири. Нас тут не буде до вечора. — Олена поклала трубку.
Після цієї розмови вона зібрала речі. Ввечері вони вже були у своїй квартирі. Потім Олексій телефонував, намагався налагодити відносини, але Олена відмовилася від продовження роману. Заяву до РАЦСу вона забрала.

– Ну і живи все життя зі своїм синочком! — на прощання заявив їй Олексій.
– І буду. — відповіла Олена і навіки видалила номер Олексія, а потім і змінила роботу.
Ось така не зовсім вдаласімейна історія. Хоча ще незрозуміло, кому в цій історії пощастило…