Загадкове незмінність: квартира Дениса як застиглий кадр.

Денис розгублено оглянув квартиру. Здавалося, нічого не змінилося, речі були на своїх місцях. Тільки стояла незвична тиша і напружував ідеальний порядок. Денис здригнувся. Він витягнув з кишені конверт і втупився на нього. “Яка вже різниця, що там написано,” – подумав Денис. – “Тепер уже байдуже.” Його роздуми перервав телефонний дзвінок.

– Сину, ти вже отримав результат аналіза? – нетерпляче запитала мама. – Ну як там?

– Отримав. Але я ще не відкривав конверт.

– Як це? – здивувалася мама. – Хоча я й так знаю. Ліза не твоя донька.

– Ти завжди все знаєш, – пробурчав Денис, – Зараз подивлюсь.

Повисла довга пауза.

– Що там? Не томи. – Кричала в трубку мама.

Денис просто втупився у вікно. Листок випав з рук і впав на підлогу. З телефону лунали крики мами. Слів він не розбирав. Денис машинально вимкнув телефон.

Коли п’ять років тому народилася Ліза, Денис був переповнений щастям і гордістю. Його захоплювало все в ній. Як вона спала, як смоктала губками, як капризно мружила свій крихітний носик. Принцеса!

У Лізи були чарівні карі оченята та темне, майже чорне волосся. Денис був синьооким блондином, а дружина, Таї – брюнеткою. Денис дуже радів, що тепер у нього дві улюблені дівчинки.

– Знаєш, Денис, Ліза зовсім на тебе не схожа, – часто казала мама, – Ні крапельки. Нічого твого немає. Не в нашу вона породу, не в нашу.

– Ну і що, – відмахувався Денис, – Вона в маму. Яка різниця.

Мама піджимала губи і хмурила брови.

Знаєте, вода камінь точить. З часом, Денис став уважніше придивлятися до Лізи. Спостерігав за її жестами і мімікою, за її ходою. Підозри проникли в його серце.

Через чотири роки він був вже повністю впевнений, що Ліза не його донька. Роздратування і недовіру до дружини було важко приховувати. Сім’я почала розлад.

– Денис, – дивувалася Таї, – Що з тобою відбувається? Я відчуваю, ти мене не любиш. А що тобі зробила Ліза? Чому ти на неї зриватимешся? Це нестерпно.

Денис гримав дверима і йшов до мами. Вона поїла його чаєм, і вони довго обговорювали ситуацію.

– Так більше продовжуватись не може, – бідкалася мама, – Треба зробити тест на батьківство. Не годиться з себе дурня робити. Народила від іншого і тобі підкинула. А ти вирощуй і годуй.

– Мамо, я не знаю, як їй сказати, – бурмотів Денис, – Буде скандал, сльози. Я не виношу сліз.

– Треба через це пройти, – наполягала мама, – Один раз стерпіти. Після розлучення аліменти платити не будеш. А так сяде тобі зі своїм дитям на шию й ніжки звісить.

Через рік таких розмов Денис вирішився. Скандалу не було. Таї довго стояла і дивилася на Дениса злегка розширеними від жаху очима. Потім мовчки зібрала речі.

– Завтра зустрінемось і зробимо тест, – прошепотіла вона, – А ми поживемо у моїх батьків.

– Ми до бабусі поїдемо, – зраділа Ліза і заплескала в долоньки. – Тату, а ти з нами?

– Ні, кошеня, тато вдома залишиться. У нього багато роботи, – зітхнула Таї.

– Якщо Ліза моя, повертайтеся. Житимем, як раніше, – крикнув їм Денис.

Наступні дні пройшли, як у тумані. Денис не знаходив собі місця від очікування. Таї не дзвонила. Денис намагався набрати її номер, але рука сама зупинялася на півшляху. Порожня квартира, без радісних вигуків доньки, без запаху приготованої їжі, давила і дратувала Дениса.

“Навіщо я це все затіяв?” – корив він себе. – “Живуть пари, виховують чужих дітей. Без Лізи вдома тоскно. Хоча, як довіряти Таї? Вона мене обманула. Але й без них дуже погано. Треба зустрітися, поговорити.”

За результатом тесту Таї не прийшла. Денис був дуже здивований.

“Значить, не мій дитина, стало соромно.” – роздумував він по дорозі додому. – “А може, просто запізнилася? Вона така неорганізована. Треба їй зателефонувати.”

Таї відповіла одразу.

– Денис, більше мені не дзвони. Я подала на розлучення. З дитиною зустрічатимешся тільки через суд.

– Значить, я правий! – вигукнув Денис. – Боїшся мені в очі подивитися.

Таї нічого не відповіла, поклала трубку.

Денис нахилився і підняв листок з підлоги. Ще раз прочитав уголос.

– Ймовірність батьківства – 99,9999%

Він відсторонено взяв телефон і набрав дружину.

– Таї, я батько, – винувато пробурмотів він, – Поверніться, почнемо все з початку. Нам було добре всім разом.

– Ні, Денис.

– Ну чому? Тест показав, що я батько. – дивувався Денис.

– Денис. Ти не пройшов тест. Тест на батьківство.