Connect with us

З життя

Загадкове незмінність: квартира Дениса як застиглий кадр.

Published

on

Денис розгублено оглянув квартиру. Здавалося, нічого не змінилося, речі були на своїх місцях. Тільки стояла незвична тиша і напружував ідеальний порядок. Денис здригнувся. Він витягнув з кишені конверт і втупився на нього. “Яка вже різниця, що там написано,” – подумав Денис. – “Тепер уже байдуже.” Його роздуми перервав телефонний дзвінок.

– Сину, ти вже отримав результат аналіза? – нетерпляче запитала мама. – Ну як там?

– Отримав. Але я ще не відкривав конверт.

– Як це? – здивувалася мама. – Хоча я й так знаю. Ліза не твоя донька.

– Ти завжди все знаєш, – пробурчав Денис, – Зараз подивлюсь.

Повисла довга пауза.

– Що там? Не томи. – Кричала в трубку мама.

Денис просто втупився у вікно. Листок випав з рук і впав на підлогу. З телефону лунали крики мами. Слів він не розбирав. Денис машинально вимкнув телефон.

Коли п’ять років тому народилася Ліза, Денис був переповнений щастям і гордістю. Його захоплювало все в ній. Як вона спала, як смоктала губками, як капризно мружила свій крихітний носик. Принцеса!

У Лізи були чарівні карі оченята та темне, майже чорне волосся. Денис був синьооким блондином, а дружина, Таї – брюнеткою. Денис дуже радів, що тепер у нього дві улюблені дівчинки.

– Знаєш, Денис, Ліза зовсім на тебе не схожа, – часто казала мама, – Ні крапельки. Нічого твого немає. Не в нашу вона породу, не в нашу.

– Ну і що, – відмахувався Денис, – Вона в маму. Яка різниця.

Мама піджимала губи і хмурила брови.

Знаєте, вода камінь точить. З часом, Денис став уважніше придивлятися до Лізи. Спостерігав за її жестами і мімікою, за її ходою. Підозри проникли в його серце.

Через чотири роки він був вже повністю впевнений, що Ліза не його донька. Роздратування і недовіру до дружини було важко приховувати. Сім’я почала розлад.

– Денис, – дивувалася Таї, – Що з тобою відбувається? Я відчуваю, ти мене не любиш. А що тобі зробила Ліза? Чому ти на неї зриватимешся? Це нестерпно.

Денис гримав дверима і йшов до мами. Вона поїла його чаєм, і вони довго обговорювали ситуацію.

– Так більше продовжуватись не може, – бідкалася мама, – Треба зробити тест на батьківство. Не годиться з себе дурня робити. Народила від іншого і тобі підкинула. А ти вирощуй і годуй.

– Мамо, я не знаю, як їй сказати, – бурмотів Денис, – Буде скандал, сльози. Я не виношу сліз.

– Треба через це пройти, – наполягала мама, – Один раз стерпіти. Після розлучення аліменти платити не будеш. А так сяде тобі зі своїм дитям на шию й ніжки звісить.

Через рік таких розмов Денис вирішився. Скандалу не було. Таї довго стояла і дивилася на Дениса злегка розширеними від жаху очима. Потім мовчки зібрала речі.

– Завтра зустрінемось і зробимо тест, – прошепотіла вона, – А ми поживемо у моїх батьків.

– Ми до бабусі поїдемо, – зраділа Ліза і заплескала в долоньки. – Тату, а ти з нами?

– Ні, кошеня, тато вдома залишиться. У нього багато роботи, – зітхнула Таї.

– Якщо Ліза моя, повертайтеся. Житимем, як раніше, – крикнув їм Денис.

Наступні дні пройшли, як у тумані. Денис не знаходив собі місця від очікування. Таї не дзвонила. Денис намагався набрати її номер, але рука сама зупинялася на півшляху. Порожня квартира, без радісних вигуків доньки, без запаху приготованої їжі, давила і дратувала Дениса.

“Навіщо я це все затіяв?” – корив він себе. – “Живуть пари, виховують чужих дітей. Без Лізи вдома тоскно. Хоча, як довіряти Таї? Вона мене обманула. Але й без них дуже погано. Треба зустрітися, поговорити.”

За результатом тесту Таї не прийшла. Денис був дуже здивований.

“Значить, не мій дитина, стало соромно.” – роздумував він по дорозі додому. – “А може, просто запізнилася? Вона така неорганізована. Треба їй зателефонувати.”

Таї відповіла одразу.

– Денис, більше мені не дзвони. Я подала на розлучення. З дитиною зустрічатимешся тільки через суд.

– Значить, я правий! – вигукнув Денис. – Боїшся мені в очі подивитися.

Таї нічого не відповіла, поклала трубку.

Денис нахилився і підняв листок з підлоги. Ще раз прочитав уголос.

– Ймовірність батьківства – 99,9999%

Він відсторонено взяв телефон і набрав дружину.

– Таї, я батько, – винувато пробурмотів він, – Поверніться, почнемо все з початку. Нам було добре всім разом.

– Ні, Денис.

– Ну чому? Тест показав, що я батько. – дивувався Денис.

– Денис. Ти не пройшов тест. Тест на батьківство.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

20 − сім =

Також цікаво:

З життя26 хвилин ago

Не забудь про мене, коли поїдеш…

**Щоденник** Зупинив машину біля високого металевого паркану, я замислився. Раніше тут був дерев’яний тин. Невже помилився? Ні, другий будинок перед...

З життя1 годину ago

Я віддала тебе їй, а вона просто взяла.

“Я сама віддала тебе їй, власними руками. А вона не погребувала, взяла…” — Галю, привіт. Навіщо я тобі так терміново...

З життя2 години ago

Вона залишила його та їхніх близнючок, не здогадуючись, що згодом ті стануть мільйонерками.

Давним-давно, у гарячий літній день, коли сонце немилосердно палило, а вулиці Києва були заповнені гамором, сестри Марія й Наталя стояли...

З життя3 години ago

Мати та син на фермі: відкриття таємниці зрадника серед своїх.

Колись давно, у маленькому селі на Волині жили жінка з сином, які працювали на фермі за їжу та дах над...

З життя4 години ago

Олексій одружився з Надією, щоб завдати шкоди Марії та показати, що не страждає після зради…

Було колись… Олег одружився з Надією навмисно — щоб зробити біль Марії. Хотів показати, що не страждає після її зради…...

З життя4 години ago

Чи це просто мені здається, чи ми знову разом?

— Мені здалося, чи ми знову разом? — Соломія притулилася до Славка. — Ну як? Ніби нічого, так? — Оксана...

З життя5 години ago

Водій автобуса вигнав 80-річну жінку за неоплачене квиток. Її відповідь була лаконічною.

Холод пізнього вечора пронизував кожну щілину старого автобуса, що повільно крався сірими, мокрими вулицями Києва. За вікном сніг тихо вкривав...

З життя5 години ago

Іди з тією, кого зустрів першим, – сказав Ігорь псу. – Я за тобою буду сумувати

«Ти зустрів її першою, то з нею й іди», — промовив Тарас до пса. — «Я буду сумувати» Електричка сповільнювала...