Загублена листівка привітань

Забута вітальна листівка

Ганна Михайлівна повернулася додому в похмурому настрої.
— Привіт! Вечеряти будеш? — усміхнувся її чоловік Ігор у передпокої.
— Ти що, приготував? Зазвичай ти на кухні не з’являєшся, — здивовано подивилася вона.
— У тебе ж сьогодні день народження. Я подумав, що в такий день тобі не варто біля плити стояти, — жваво відповів Ігор.

Ганна сіла на пуф у коридорі й раптом несподівано заплакала.
— Ганнусю, що трапилося? — злякався чоловік.
— Вона не привітала… Навіть слова не сказала… — прошепотіла жінка крізь сльози.
— Хто? Про кого ти? — розгубився Ігор. Він ніяк не міг зрозуміти, що змусило дружину ридати в такий, здавалося б, світлий день.

З самого ранку настрій у Ганни Михайлівни був кволим. Сьогодні їй виповнилося 60. Дома ювілей не святкували — вирішили скромніше. Але на роботі все ж довелося накривати стіл, приймати вітання, слухати тости. Від усієї цієї метушні вона стомилася і мріяла лише дістатися додому, лягти в тиші й побути наодинці.

Ввечері подзвонила сестра.
— Ну що, Ганнусю, вітали сьогодні? — запитала вона.
— Вітали, звісно. На роботі все пройшло нормально. Ігор квіти приніс, путівку в санаторій подарував — влітку поїдемо, — стримано відповіла Ганна.
— От і чудово! У нашому віці вже треба себе баловати. А діти? Андрій ще на вахті?

— Так, ще місяць працюватиме. Вранці подзвонив, а ввечері прислав орхідею — гарну, у горщику.
— А невістка? Вона ж поруч живе. Хоч зайшла привітати?
— Навіть не написала… — з гіркотою видихнула Ганна. — Ми з Ігорем стільки для них зробили, а вона… Навіть листівки не надіслала.

— Та ну?! — обурилася сестра. — У мене дві невістки, бувало всяке, але такого не допускали. Невже зовсім нічого?

Пізно ввечері, майже об одинадцятій, телефон Ганни пікнув. Повідомлення. У ньому — стандартна картинка з інтернету з написом «З днем народження». Жодного свого слова. Жодного дзвінка. Жодної ознаки живої участі. Просто переслане зображення.

— Ось і все її ставлення, — з образами сказала Ганна чоловікові перед сном. — Швидко забула, що живуть у бабиній хаті, яку ми віддали без жодних умов.

— Та годі тобі заводитися! У молодих зараз таке нормально — картинку переслати, лайк поставити й вважати, що привітав, — намагався заспокоїти її Ігор.
— Ні, Ігоре. Це не нормально. Це неповага. Ювілей — це не просто дата. Це віха. І така дрібниця багато про все показує.

Наступного ранку настрій Ганни не покращився. Образа лише зростала. Вона знову і знову проганяла в голові вчорашнє, згадувала моменти, перебільшувала деталі й накручувала себе до сліз. Ігор це бачив, але нічим допомогти не міг. Він навіть подзвонив синові.

— Мама знову незадоволена, — втомлено почав розмову Андрій. — Знову Надю лає?
— Не лаю. Просто неприємно, коли людина, яка живе за сто метрів, навіть голосом не привітала, — не витерпіла Ганна і сама взяла трубку. — Ти скажи своїй дружині: я все пам’ятаю. І цей день — теж.

— Мам, ну можливо вона втомилася. Вона ж працює, — намагався виправдати дружину Андрій.
— Та годі! — фукнула мати. — На таку листівку часу вистачило, а на два слова — ні? Зручно, правда?

Пізніше Андрій все ж поговорив із Надею.
— Я зовсім забула… — виправдовувалася вона. — День був жахливий, на роботі аврал, додому повзла — сил не було. Ось і скинула хоч щось. Думала у вихідні зайти з подарунком.
— Тепер уже пізно, — похмуро відповів чоловік. — Мама образилася. І це надовго.

У суботу Надя знову не змогла вибратися — завал на роботі, а в неділю вирішила відпочити. Про візит згадала пізно ввечері.
— Та й бог з нею, — сказала вона чоловікові. — Наступного разу зайдемо. Хіба світ зійшовся клином.

Але Ганна була непохитна.
— Не треба ваших формальних візитів, — холодно сказала вона синові. — Ложка до обіду дорога. Все. Пізно.
— То ти проти, щоб ми прийшли?
— Проти, — різко відповіла Ганна. — Мені не потрібні поклонники. Мені потрібна повага. І якщо її немає — не треба робити вигляд.

Надя, зі свого боку, не бачила у своєму вчинку нічого жахливого. Але розуміла: з такою свекрухою треба діяти тонше. Тому до річниці весілля Ганни й Ігоря вона наполТому до річниці весілля Ганни й Ігоря вона наполілася купити глиняний горщик з рослиною та віднести його зі щирими словами про те, як дякує за все.