Затишний ранок з капучино та еклерами для гарного настрою перед роботою.

Аня зручно вмостилася на дивані в кав’ярні та чекала на своє замовлення. Вона часто заходила сюди за капучино та еклерами, щоб підняти настрій перед робочим днем.

За вікном сипав сніг. Аня з насолодою зробила ковток гарячої кави. За столиком навпроти сиділи дві дівчини, схоже, подруги.

— Слухай, я нещодавно зустріла нову дівчину свого колишнього. Чесно кажучи, ні про що! І що він у ній знайшов?

— Може, борщі смакує готувати? Чи в ліжку чудеса творить? — засміялася подруга.

— Та ні, перестань! Подивися на її фото у ВКонтакте. Лице не дуже.

Дівчата захихотіли, а Аня застигла на місці. Їй згадалися мамині слова, які вона в семирічному віці почула в розмові з батьком. “Анька наша не красуня. Зовнішність не видатна, нехай хоч справами своїми прикрашається”.

Доросла Аня пильно стежила за своїм зовнішнім виглядом. Але як би вона не старалась, все одно відчувала себе недостатньо гарною. Мама часто казала: “Вище носа, моя дівчинко. Зовнішністю не блищиш, так розумом братимеш. Вчися, старайся, щоб самотньою не залишитися”.

У школі вона соромилася своєї незграбної зовнішності та хлоп’ячої фігури. В університеті навчилася з смаком вдягатися та фарбуватися. Навіть хлопця завела. Але чомусь він дозволяв собі жарти про “пласку попу” та “гулякувську стопу”. Аня зрозуміла, що навіть розумну її навряд чи хтось полюбить. Смирилася і жила далі.

Допивши каву з пиріжком, вона побігла на роботу. В обід їй потрібно було заскочити до подруги, щоб погодувати кота й підлити квіти. Алла поїхала на два тижні до Львова, а її чоловік рідко бував удома. “Якщо випадково перетнуться, то він на Аньку навіть не подивиться”, — подумала Алла і спокійно поїхала у відпустку.

У домі подруги Аня насамперед насипала корм сонному Василю, потім взялася за квіти. За стіною грала музика. Дівчина впізнала мелодію і почала підспівувати: “Сяє незнайома зірка, знову ми відірвані від дому…” І раптом їй стало так добре в цій квартирі. Від цієї пісні. Серед квітів. Вона відчула себе легкою і повітряною. Сама не помітила, як почала підтанцьовувати, милуючись квітами і… собою.

Раптом почулися голоси.

Аня обернулась і побачила двох чоловіків. Володя! Чоловік Аллочки. Та ще й не сам. Обидва виглядали здивованими. “Який сором!”, — промайнуло в голові у дівчини.

— Аню, привіт. Це мій друг Костя. Зайшли документи забрати. Ти так добре танцювала, що ми не могли відвести очей. Вибач, що заважали.

— Я….мене….Алла попросила.

Аня поспішила до дверей і не помітила під ногами кота. Спіткнулася й невдало простягнулася на підлозі. В очах потемніло.

Прийшла до тями вже в лікарняній палаті.

— Добрий день. Як ви? Я Віка, ваша сусідка. У вас невеликий струс, але лікар сказав, що все нормально. До вас приходив кур’єр і молодий чоловік з квітами, — дівчина привітно посміхалася.

— Дякую, — тільки й змогла вимовити Аня.

Потім обережно встала, підійшла до вікна і відкрила пакет. У ньому були фрукти, сік та її улюблені еклери. Видно, від Алли та її чоловіка.

Вона потягнулася до квітів і побачила записку. “Анночка, одужуйте. Такій симпатичній дівчині, як ви, не місце в лікарні. Запрошую на виставку квітів. Відповідь ‘ні’ не приймається. Костя”.

Аня опустила лице в білі хризантеми, зажмурилася від щастя та побігла обіймати сусідку по палаті…

Краса необов’язково повинна бути яскравою і помітною. У кожної дівчини вона своя. Іноді вона тепла і йде зсередини…